Чернігівський священник збирається пішки до Києва, аби на колінах благати про допомогу

Публікації про руйнування унікальної пам’ятки архітектури – Свято-Георгіївської церкви, що в Седневі, – з певною періодичністю з’являються в різних засобах масової інформації. Проте, на жаль, медійний розголос наразі не допомагає привернути увагу можновладців до порятунку унікального дерев’яного храму, збудованого без єдиного цвяха.

Кожен день зволікання може стати для споруди останнім. Схоже, що це болить лише отцю Тимону (Тимуру Блинцю), який служить у Седнівському храмі.

Журналісту ЧЕline духівник розповів, що церква була перенесена на місце, де зараз розташовується, з Дякової гори в 1705-1717 роках. Щоправда, тоді її згадували як стару та ветху.

До наших днів у храмі зберігся автентичний вівтар і вхідна брама.

«Брама дуже давня, кажуть ХІІ століття. Але ж я не фахівець, щоб стверджувати. Взагалі храм дуже старий і намолений. Знаю, що в 20-х роках ХХ сторіччя церква була пограбована. А священники – репресовані. Старі люди розповідали, що приїхав воронок і усіх духівників забрали. 77 років церква не діяла. А на початку 2000-х років службу відновили. Від того часу почали добиватися реставрації. І справу розпочали, але в 2004 році все заглухло, бо забракло грошей», – розповів духівник.

Нині нова хвиля привернення суспільної уваги до цієї болючої проблеми. За словами отця Тимона, далі терпіти, чекати й сподіватися не можна.

«Б’ю на сполох уже 11 років. Стукаю у різні двері – від селищної ради і до міністерських. Усі відповідають, що грошей немає», – розповів отець.

За його словами, для завершення робіт забракло 200 тисяч гривень.

«Невже для держави це велика сума?», – не розуміє священик. За його словами, стан церкви з року в рік тільки погіршується. Проте зберегти храм для нащадків іще можна.

«Звісно, дах на голову не впаде, якщо вчасно доробимо реставрацію. Але обшивка церкви в поганому стані, і брус так складений, що в негоду в приміщення дощ затікає і сніг потрапляє. Притвору в храмі немає, то це велика проблема. Тільки двері відкриєш, і сніг у храм летить і вітер свище. Від цього усе церковне начиння і сама будівля псуються», – зауважив священник.

Нестерпний холод у храмі позначився на здоров’ї отця Тимона.

«Я дуже хворію, бо взимку дуже холодно. І гайморит у мене, і нирки застудив. Я ж не можу не служити. Щонеділі священик обов’язково має відправляти літургію. Байдуже, чи дощ іде, чи сніг, маю виконувати свою місію. Люди можуть не прийти, а я маю бути в храмі», – повідомив він.

Самотужки довести справу з реставрацією Свято-Георгіївської церкви до логічного завершення священнику й однодумцям не під силу.

«Скрутно доводиться. Щороку беру кредити на їжу, а не на телевізори чи автівки. А в сезон, коли туристи починають приїжджати, потрошку виплачую. Таке життя священника. Але я не за себе переживаю, просто прошу, щоб храм зберегли, за який ми боролися і рятували, щоб його доробили. Не треба мені державного фінансування того, як у нормальних країнах церкви національного значення підтримують. Хоча б раз на рік споруду оглядали б і за потреби дощечку прибили б чи ще щось. Невже це такі великі гроші для держави? Я прошу, щоб розпочата справа була завершена. А далі за храмом доглядати вже самі будемо і нікого не проситимемо. З тим, що треба доробити, нам самотужки не впоратися», – не приховує отець Тимон.

Доведений до відчаю священник вже вирішив, як діятиме, аби на нього нарешті звернули увагу.

«Мабуть, доведеться йти пішки до Києва, як і запланував. Візьму хрест і піду. Нехай буде соромно всім, у чиїй компетенції вирішення цього питання. Невже 200 тисяч гривень не можна в державі знайти? Усе через нашу бюрократію.

У Києві стану на коліна перед Кабміном і стоятиму, поки хтось не вийде і не скаже, що реставрація відбудеться. Думаю, взимку не дійду, бо хворий. Скоріше за все, весною вирушу. Бо я не знаю, як ще можна вирішити ситуацію. Телебачення розповідало вже про це, газети писали, а уваги ніхто не звертає. Я зараз б’ю в усі дзвони, бо ще не пізно. А мине трохи часу і вже нічого не можна буде вдіяти. Тоді скажуть: «А чого ви чекали, чому раніше не звернулися?» Храм треба зберегти для наших нащадків. На ювілейних монетах зображення нашої церкви карбують, а вона у такому жалюгідному стані», – зауважив священник.

Як бачимо, проблема кричуща. Подальші бездіяльність і байдужість можуть перетворити безцінну пам’ятку нашого минулого на звичайнісінькі руїни. А це аж ніяк не по-європейськи і непатріотично. Тож хочеться, щоб розповіді наших можновладців про любов до рідної землі й України підкріплювалися конкретними справами, серед яких і порятунок візитівки Чернігівського краю – Свято-Георгіївської церкви.

The post Чернігівський священник збирається пішки до Києва, аби на колінах благати про допомогу appeared first on ЧЕРНИГОВ ЕВРОПЕЙСКИЙ ОБЩЕСТВЕННАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ.