Олександр Потебня — людина, яка зрозуміла мову
Олександр Опанасович Потебня – філософ та лінгвіст, особистість, яка займає місце поза часом та будь-якою ідеологією.
Його філософські ідеї та напрацювання сьогодні навіть ще більш актуальні, ніж у XIX столітті, коли вони були висунуті і розроблені. Його ім’ям названо Інститут мовознавства Національної академії наук України. Зауважимо, що ця подія датується 1945 роком. Іншими словами, фігура Потебні як науковця і мислителя настільки значуща, що навіть радянська влада не могла її ігнорувати.
Походження, або Кожна травичка на своєму корені росте.
Олександр Потебня (1835-1891) народився на хуторі Манів, поблизу села Гаврилівка Роменського повіту тодішньої Полтавської губернії. Ніні це село Гришине Сумської області.
Дід майбутнього професора філології, Юхим Федорович Потебня, був отаманом Глинської сотні Лубенського козачого полку. Батько, Панас Юхимович Потебня, служив на Закавказзі та брав участь у російсько–турецькій війні 1828–1829 років. Повернувся відставним штабс-капітаном на Роменщину, де мав у власності хутір з п’ятьма кріпаками. Незабаром взяв шлюб з дівчиною на ім’я Марія — дочкою поміщика Івана Маркова.
Навіть у цих вступних реченнях сконцентровано декілька історій. Про ліквідацію полкового устрою Катериною Другою і закріпачення козаків. Про те, як син представника козачої старшини переродився у малоросійського дворянина. Про нескінченні імперські розбірки московських царів з сусідами.
І про Роменську землю, яка подарувала світу чимало непересічних особистостей. Згадаємо лише «батька радянської фізики» академіка Абрама Йоффе, або композитора Ісаака Шварца.
Більше того. Саме з Роменщини, зокрема, з Глинську, походив легендарний козак Мамай: Читайте про це у нашій розвідці: Козак Мамай, або Чому Крим потрібно включити до складу Сумської області.
Там дещо іронічна манера розповіді, але з точки зору фактів усе бездоганно. До слова, одним з нащадків Мамая був московит Іван Грозний. Але, як то кажуть, нема роду без вироду.
Олександр був первістком у багатодітній сім’ї Опанаса та Марії Потебні.
Освіта та наукова кар’єра
Те, що їхній старший син чималий розумник, батьки помітили змалку. І вирішили дати дитині ґрунтовну освіту. Для цього, ще у семирічному віці, відвезли сина до Царства Польського, де у місті Радом викладав російську словесність брат Марії Потебні — Олексій Іванович Марков.
Олександр жив у родині дядька два роки, допоки не опанував польську мову. Після чого вступив до місцевої гімназії. Як він сам розповідає:
У Радомській гімназії, скільки пам’ятаю, вчили непогано лише латинській мові; решта була нижчою за посередність. Там я вивчився польській (цією мовою викладалася більшість предметів; російських у гімназії було всього кілька) і в сім’ї дядька — німецькій.
По завершенню курсу 16-річний Потебня вступив до Харківського університету на юридичний факультет. Харків було обрано тому, що у попередні літа там вчилися три материних брата.
Втім, уже наступного року Олександр перевівся на історико-філологічний. Хоча по суті між філологом і юристом схожого більше, ніж відмінного. В обох випадках головне – знати закони (суспільства або мови) і вміти їх належно трактувати.
Темою магістерської дисертації Потебня вибрав народну творчість – назва роботи: «Про деякі символи у слов’янській народній поезії». У 1861 році після захисту був залишений ад’юнктом Харківського університету з правом викладання історії російської мови.
За допомогою свого наукового керівника Петра Лавровського отримав можливість поїхати на закордонне стажування. Жив у Німеччині, Австрії та Чехії. Головним здобутком того часу стало студіювання санскриту, а також знайомство з чеською, словенською та сербохорватською мовами
І окремо – глибоке вивчення напрацювань низки німецьких вчених, зокрема Вільгельма Гумбольдта — вважається, що саме він започаткував теоретичну лінгвістику. А також медика та лінгвіста-аматора Карла Беккера, ідеї якого наробили чимало галасу в тогочасних філологічних колах, та учня Гумбольдта, філософа й психолога Геймана Штейнталя.
У підсумку, 26-річний Олександр Потебня пише наукову роботу «Думка ті мова», де узгоджує прочитане у західних європейців з власними міркуваннями щодо взаємодії мови і думки. Саме ця робота і подальший розвиток закладених в ній ідей роблять Олександра Потебню визначним мислителем сучасності. Ми до неї ще обов’язково повернемося.
Далі, була доволі вдала академічна кар’єра, викладацька робота та звання професора кафедри словесності Харківського університету. З 1875 року Олександр Потебня – член-кореспондент Імператорської Петербурзької Академії Наук .
Його перу належать фундаментальне чотиритомне дослідження «З записок з російської граматики», а також численні праці з мовознавства та суміжних з ним наукових дисциплін – від етнографії до психології мовлення. Більшість наукових праць писав імперською, але вже на схилі життя взявся перекладати античну «Одіссею» на українську.
11 грудня 1891 р. на 56 році життя Олександр Опанасович Потебня завершив свої земні труди та вирушив далі, на небеса, на зустріч з тим першим Словом, з якого все починалося.
Родина вченого, або Від яблуні яблуко, а від ялини — шишки
Олександр Потебня був у парі з Марією Зеленською, дочкою харківського видавця Франца-Володимира Зеленського, яка закохалася у Потебню, коли вже була у шлюбі з полтавським поміщиком Миколою Ковалевським. І хоча чоловік не дав згоду на розлучення, Марія пішла з його дому і згодом подарувала Олександрові Опанасовичу 21 рік щасливого сімейного життя та двох чудових синів: Андрія та Олександра.
Старший — Олександр Олександрович Потебня (1868-1935) також вивчився на професора, але у галузі електротехніки. Обіймав посаду завідувача кафедрою електричної тяги Харківського технологічного університету.
Андрій Олександрович Потебня (1870 -1919) — біолог, науковець. Викладав у Харківському університеті.
Часи змінювалися. Якщо у XIX столітті видатні українці захоплювалися мовним проривом, що розпочався з Котляревського, то їхні діти рухали науково-технічний прогрес. І вже не гуманітарні, а природознавчі науки революційно змінювали світ і, відповідно, місце людини у ньому.
Ми згадували про це у розповіді Павло Грабовський — український поет і дідусь радіотелефоту
Панславянська мова
Олександр Потебня був прихильником тієї точки зору, що усі слов’янські мови є по суті, однією мовою, яка гілкується на наріччя: великоруське, малоруське, білоруське. Власне, чому б і ні? Його попередник, творець першої системи українського правопису Олексій Павловський, наприклад, взагалі стверджував, що всі граматики світу є еманаціями єдиної вселенської Граматики.
Дійсно, земні мови мають багато чого спільного. У складі кожної присутні слова, речення, наголоси, інтонації. Принципової різниці між людськими мовами взагалі не існує. Головна відмінність – у лексиці. І тут починається політика. Українець може сказати «робота» і московит його зрозуміє. А якщо українець скаже «праця»? Теж саме з «хочу» та «бажаю». Іншими словами, у випадку зокрема російської та української мови величезне значення мають соціальні обставини мовлення. Якщо для імперії було важливо, щоб українська і російська виглядали гілками одного дерева, то це й стимулювалося відповідним примусовим зближенням лексик.
А сьогодні, у ситуації максимального дистанціювання українців від московитів, вишуканою українською вважається така, де використовуються переважно слова, що не мають тотожних за звучанням відповідностей у мові мешканців сусідньої території.
Важливо підкреслити, що Потебня жив в атмосфері гонінь на українську культуру, пов’язаних з Валуєвським циркуляром та Емським указом. До того ж його брат Андрій брав участь у польському повстанні 1863 року і загинув за ідеали свободи. З того часу офіційна влада ставилася до харківського науковця як до громадянина хоча й корисного, але неблагонадійного. І що цікаво. Влада Австро-Угорської імперії теж. Там Потебню взагалі вважали російським шпигуном і навіть під цим приводом вислали зі Львову.
Дискусію щодо справжнього ставлення Потебні до української мови закриємо його власними думками, які він виклав у грудні 1886 року в широкоцитуємому листі до свого чеського колеги Адольфа Патери:
Обставинами мого життя умовлено те, що при наукових моїх заняттях вихідною точкою моєю, іноді помітною, іноді непомітною для інших, була малоросійська мова і малоросійська народна словесність. Якби ця вихідна точка і пов’язане з нею почуття не були мені дані і якби я виріс поза зв’язком із переказами давнини, то, мені здається, навряд чи я став би займатися наукою.
Мабуть були ще якісь свідчення, але по смерті чоловіка дружина Потебні Марія Францівна знищили практично все його приватне листування. Натомість численні наукові рукописи зберегла і незадовго до своєї смерті передала державі.
Філософ світового ряду
Ми не візьмемося викладати наукові погляди Потебні. Це справа фахівців. Кажуть, що Олександр Опанасович напівжартома просив своїх студентів, які плуталися під час іспитів:
Якщо ви це повторюватимете деінде, будь ласка не посилайтеся на мене, бо люди вважатимуть Потебню за дурня.
У першу чергу Олександр Потебня був філософом. Якби він народився у Німеччині, на його лекції точнісінько так би сходилися і навіть їздили з інших міст, як це було з Мартіном Гайдеггером. Хоча насправді, на відміну від Потебні, того розуміла лише Ханна Арендт. І то тільки тому, що по-перше, була в нього закохана, а по-друге — конгеніальна Гайдеггеру як мислитель. Втім, кожна закохана жінка конгеніальна своєму обранцю.
Якби Потебня замість філології обрав фізику, його філософськими роздумами на тему устрою Всесвіту зачитувалися б так, як книжками Стивена Хокінга. Якби він віддав перевагу біології — він би і тут придумав щось подібне до світотворчих ідей Чарльза Дарвіна, з яким його, до речі, порівнювали навіть сучасники.
Загалом, варто зазначити, що філософія – це не купа зовні мудрих афоризмів а-ля Шопенгауер, взявши які у якості керівництва до дій, можна стати розумнішим за інших. Направду мозок кожної людини має свій діапазон — рівнесенько, як і голос. Так от, коли ми читаємо або дивимося щось примітивне — наш мозок ніби хрипне і працює на мінімальних обертах. А коли ми намагаємося слідувати за думкою справжнього філософа, мозок розкривається і починає діяти на повну потужність.
Тому дуже радимо — знайдіть у бібліотеці або в інтернеті і почитайте культову працю Потебні «Думка та мова». У нашу історичну добу, коли, завдяки соціальним мережам, всі ми стали одночасно авторами текстів та їх читачами, питання підняті Потебнею виглядають як ніколи актуальними.
Особливо це стосується аспектів розуміння іншого та формування думки у момент мислення, коли мозок переводить внутрішні форми слів у зовнішні — слова, жести, візуальні зображення… І теж саме у зворотному напрямку, коли ми сприймаємо зовнішню інформацію і намагаємося привести її у відповідність до системи наших внутрішніх символів.
P.S. Даний матеріал написаний у рамках презентації лауреатів арт-медіа проекту «Культурний острів», метою та змістом якого є популяризація яскравих творчих персоналій, тим чи іншим чином пов’язаних із Сумщиною.
Ще про видатних українських лінгвістів: Борис Гринченко. Життєпис у вигляді ліричних відступів