Лемурійське озеро на Херсонщині волає про порятунок

  Цілющій водоймі на Сиваші загрожує загибель. Замість лікувальних грязей - шар солі.           Лемурійське озеро відступає. Херсонщина може позбутися однієї з своїх туристичних принад, а десятки тисяч хворих по всій Україні - шансу полегшити протікання недуги чи навіть позбутися її. Адже тут просто на очах зникає древнє Лемурійське озеро, яке є частиною Сиваша. Його рожеві води настільки багаті мінеральними сполуками, що «дають фору» навіть знаменитому Мертвому морю в Ізраїлі. Тож після того, як упродовж останніх кількох років існування цілющої водойми набуло широкого розголосу, до Лемурійського озера розпочалося справжнє паломництво. Причому їдуть сюди не тільки з усіх куточків України, а й з Білорусі, Польщі, Німеччини. Часом людину навіть приносять до купелі на ношах, а за тиждень-два вже бачать її на ногах! І такого заряду бадьорості вистачає кому на рік, а кому й на довше. Та біда в тому, що від чудодійних сиваських грязей незабаром може нічого не залишитися. Мешканці найближчих до Лемурійського озера сіл Іванівка й Григорівка у Чаплинському районі Херсонщини помітили, що за лічені тижні осені рожеві води відступили від берега Лемурійського озера де на сотню метрів, а де й на кілометр. Автор цих рядків особисто пересвідчився у сказаному, побачивши на власні очі висохлі цілющі грязі, вкриті шаром солі. Дном водойми тепер катаються на автівках, і вода не може навіть заповнити сліди від шин. Для селян це загрожує катастрофою: якщо Сиваш висохне, а його рятівні грязі перетворяться на твердий панцир і втратять лікувальні властивості, гості сюди просто перестануть навідуватися. А отже, туристичний бізнес, який на Присивашші тільки-но почав активно розвиватися, знову «помре». - Два роки тому я перебувала на обліку в службі зайнятості як безробітна і виживала тільки за рахунок городу, домашньої птиці та продажу молока від своєї корівки. Більше допомагати було нікому - син служить у 72-й бригаді морської піхоти і шостий рік воює на сході України. Та ось, за допомогою грантової організації побувала на Івано-Франківщині, побачила, як там облаштовують бази зеленого туризму та приймають відвідувачів, і сама загорілася. Спільно з чоловіком зробили в хаті ремонт, придбали нові ліжка, постільну білизну, і два роки тому відкрили свій «міні-готель» під назвою «Вікторія». Перший рік його існування у нас побували всього п'ять приїжджих, а цього року - вже п_ятдесят! Прибували звідусіль: зі Львова та Полтави, Києва та Миколаєва, Дніпра та Харкова. Комусь було цікаво просто подивитися, як живе село, зустріти корову з череди й спробувати свіжого молочка, поласувати виноградом та фруктами просто з дерев. Але більше половини моїх гостей приїздили насамперед для того, аби поправити здоров’я у нашому Лемурійському озері. І якщо воно зникне, наплив туристів також одразу «всохне», - переконана власниця садиби зеленого туризму «Вікторія» Вікторія Рольян. Від рожевого озера і добробут залежить Іванівка разом з іще чотирма селами Чаплинського району входить до складу Присиваської об'єднаної територіальної громади. Її на Херсонщині вважають регіональною столицею екотуризму. Й справедливо: тільки в центральному селі Григорівці з чотирьох сотень домоволодінь кожне четверте стало саме садибою зеленого туризму. Громада бурхливо розвивається: щойно «приватники» збудували першу чергу готелю на двадцять місць і готуються зводити другу й третю черги. В ОТГ всюди ударними темпами реконструюють водогін, чистять вулиці, облаштували дитячий майданчик, розбивають квітники. Для цього з_явилися й фінансові можливості: приміром, якщо по всій області надходження від податку на доходи фізичних осіб падають через кризу, викликану епідемією COVID-19, то у Присиваській ОТГ вони з початку року лише зростають. «Тільки за рахунок ПДФО наш бюджет цьогоріч вийшов у плюс на чотири з лишком мільйони гривень. А це, на хвилинку, десята частина від усіх доходів громади. В ОТГ є вдосталь роботи і перспектив для власного бізнесу, тож у наші села повертається молодь. Маємо гарний потенціал, і планів громаддя: від створення велопаркувань до будівництва комунального готелю. Дуже не хотілося б «ставити хрест» на туризмі й усьому іншому тільки через те, що Сиваш змілів», - каже голова Присиваської ОТГ Сергій Кліщевський. Факт З початку нинішнього року Присиваську ОТГ відвідала рекордна кількість туристів - 15 тисяч дорослих та дітей. Сиваш «душить» дамба Але що ж таки сталося із Сивашем та Лемурійським озером? Одна з причин падіння рівня водойми - тривала посуха. Адже три місяці поспіль у Присивашші жодного більш-менш щедрого дощику не було! Та селяни переконані: навіть в умовах глобального потепління Лемурійське озеро можна й треба врятувати. Адже в сусідньому з Чаплинським Новотроїцькому районі вузьку частину Сиваша перетинає насипна дамба, зведена ще в часи СРСР для сполучення із Кримом. Тоді ж біля дамби збудували й насосну станцію, яка перекачувала через неї воду до Лемурійського озера. Та після окупації півострова станцію зупинили, аби сиваську воду не міг отримувати тамтешній содовий завод у Червоноперекопську. Та він однаково працює, бо води підприємству все одно вистачає. А от вище розташоване Лемурійське озеро від спраги вже помирає. Автор цих рядків особисто побував біля тої дамби. Там тепер розташували укріплений пункт українських прикордонників з дотами, спостережним вишками та дротовими загородженнями. За них журналіста не пустили, однак прикордонники підтвердили: насосна станція біля дамби відключена, і її двері опечатані Службою безпеки України. Можливо, все правильно. Проте в Присиваській ОТГ задають слушне питання: а що буде, коли Сиваш за дамбою остаточно висохне? Звільняємо шлях для танків? Те, що славнозвісному Лемурійському озеру загрожує загибель, - це лише один аспект проблеми. Але ж в найвужчому місці від одного берега Сиваша до іншого кілометрів чотири «з хвостиком». Якщо там остаточно зникне вода, то замість водойми постане твердь земна. По якій до протилежного берега можна дістатися за хвилини - хоч пішки, хоч на танку чи БТРі. Відтак треба буде добре думати, як укріпити наш берег від зазіхань окупантів: замість природної перешкоди треба буде зводити нові укріплення, посилювати залоги прикордонників та частин ЗСУ, як у Генічеському та Каланчацькому районах краю. Чи готові ми до цього? Чіткої відповіді немає. А на іншій «шальці терезів», до речі, доля цілої громади з чотирьох тисяч осіб, якій теж треба з чогось виживати. І десятки тисяч хворих, котрим до Мертвого моря в Ізраїлі під час пандемії коронавірусу не дістатися, а от до цілющої водойми в рідній Україні - без проблем. Селяни з Присиваської ОТГ зараз готують колективного листа до Верховної Ради та Президента України з проханням вирішити проблему і громади, і Сиваша. Непевне, її варто обговорити на засіданні РНБО, залучивши екологів та військових експертів. Сиваш і Лемурійське озеро повинні жити. І можливо, їм таки вдасться зберегти життя без втрат для обороноздатності держави. Сергій ЯНОВСЬКИЙ, Голос України На знімках: Замість цілющих грязей - лише шар солі. Води в Сиваші вже не вистачає навіть сліди автомобільних шин змити. Голова Присиваської ОТГ Сергій Кліщевський. Власниця садиби зеленого туризму «Вікторія» Вікторія Рольян. Оригінальний дороговказ у селі Григорівці. Непрацююча насосна станція на Сиваші. Фото автора.