За 9 місяців можна виносити і народити нову людину. Рідні полонених 9 місяців виношують біль, невідомість та страх – дружина двічі пораненого військовополоненого

Понад 700 воїнів з окремого загону спеціального призначення “Азов” досі знаходяться в полоні, серед них і постраждалі внаслідок теракту. Рідні бранців прагнуть отримати достовірну інформацію про стан захисників, повернути тіла загиблих та врятувати тих, хто залишається під постійними тортурами з боку агресора. За долю свого чоловіка й двічі пораненого військовополоненого Артема Гондюла, безупинно бореться і Анастасія.

Фото: особистий архів Анастасії

#Букви поспілкувались із дружиною захисника про “евакуацію” в полон, замовчування реальної ситуації навколо полонених, прощальний лист синові, а також згадку про чоловіка на російському телебаченні.

Анастасіє, яким був шлях Артема до рішення поповнити лави “Азову”? Які особисті якості супроводжували це бажання?

Артем – людина слова, чесний, порядний, справедливий. Найчудовіший батько у світі. Зразок і приклад для свого восьмирічного синочка. Справжній Патріот своєї Батьківщини, яким є все своє свідоме життя. 

З дитинства він мріяв рятувати людей від неочікуваних надзвичайних ситуацій. З часом, ці мрії нікуди не зникли, а навпаки переросли в пошук подібної професії. Працював пожежником, потім пройшов через охоронну службу на судах міжнародного сполучення у напрямку – Гвінейська затока, оманський залив, в ролі морської охорони (maritime security) судів від сомалійських піратів. Не витримавши такої тривалої розлуки, звільнився і вступив до лав національної гвардії військової частини 3011 міста Кривого Рога. Але мріяв про “Азов”. Так він вирішив, що маємо переїхати до Маріуполя. У 2019 році ми переїхали до міста Марії, а він перевівся до лав Полку “Азов”. 

Фото: особистий архів Анастасії

Власне, з початком повномасштабного вторгнення, Артем став на оборону Маріуполя, опинившись у центрі бойових дій. Коли Ви мали зв’язок з чоловіком? Про що він говорив, чи висловлював конкретні бажання? 

Після того, як він наполіг на моєму виїзді з Маріуполя, через декілька днів зв‘язок у місті зник. Я не знала і не чула його місяць, протягом березня намагалась що-небудь про нього дізнатись. У квітні він написав, що з ним все гаразд, але наступного дня я дізналась від його командування, що він поранений. Уламок від міни потрапив в таз, його прооперували на залізяці (шпиталь на Азовсталі) рану зашили, уламок залишили, адже без рентгену неможливо було видалити. 

Десять днів, поки він був після поранення на зв‘язку, ми цілодобово спілкувались. Писав, що мріє обійняти сина і мене. Мріяв про сирники. Писав про те, що йому сниться їжа і він дуже хоче, щоб, коли він повернеться, я приготувала йому багато сирників. Ще писав про те, що дуже багато кинутих безпритульних собак і як вони з хлопцями їх годували. Ці кинуті тваринки до них приходили в надії, що їх нагодують і вони віддавали їм останнє.

Фото: особистий архів Анастасії

Згадаєте день, коли Ви дізналися про теракт в Оленівці? Яким був подальший перебіг подій?

Артем був у тому ангарі під час вибуху. Тієї ночі я не спала, бо не могла заснути і всю ніч писала йому. Я зазвичай писала йому двічі на день. Було відчуття тривоги і панічні атаки, я ревіла і намагалась заспокоїтись, не розуміючи, що зі мною відбувається. Вранці дізналась про вибух. Я не знала чи був він там, але в мене стався нервовий зрив, я істерила, не могла зібрати себе докупи, поки не отримала ті списки. Коли побачила, що він серед поранених, на декілька днів випала з життя. Я два дні пролежала у ліжку, не могла ні їсти, ні з ким спілкуватись, нікого бачити. Хотіла заснути і більше не прокинутись. За декілька днів я зібралась і почала знову чинити розголос, бо нас просили мовчати, щоб не нашкодити. Але я вважаю, що мовчання нашкодило.

Ви маєте на увазі мовчання вищого керівництва країни? На Вашу думку, можливо було уникнути трагедії діями з нашої сторони? 

Дивіться, я не знаю чи можливо було уникнути, але те, що їх мали повернути ще до трагедії, то так. Мій чоловік телефонував мені 18 червня з колонії Оленівки, і сказав, що до серпня вони будуть вдома. Це так їм обіцяли. Хто дав наказ «евакуювати» їх у полон, ми досі не знаємо. Під які гарантії? Хто їх надавав? На ці питання відповідей нам не дають. Те, що сталося, це злочин проти людства. Це масове вбивство військовополонених.

Сьогодні люди також вмирають у полоні, а про це жодного слова ні від президента, ні по телебаченню. Нещодавно від менінгіту помер військовополонений і це лише один випадок.

Фото: особистий архів Анастасії

Знаю, що згідно з указом Президента, Артем нагороджений медаллю “За військову службу Україні”. Чи отримували Ви допомогу, а також чи був контакт безпосередньо з представниками вищого керівництва країни? 

Так, в квітні мій чоловік був нагороджений медаллю, але сказали, що він отримає нагороду після повернення. Проте повертати не поспішають. Нам медалі не потрібні, нам потрібні наші рідні.

З представниками координаційного штабу в нас зустрічі майже щотижня. З представниками вищого керівництва країни – ні. Зараз намагаємось влаштувати таку зустріч, але чи буде вона – не знаю. Щодо допомоги, нам лише потрібно, щоб першочергово повернули поранених. Але все, що ми чуємо, так це те, що “роблять усе можливе”. Я не розумію, чому про цей злочин, про масове вбивство наших полонених захисників не кричать на весь світ, не наголошує безпосередньо наш президент ні на міжнародних платформах, ні на телебаченні. Більшість журналістів також не підіймають це питання. Ті, хто вижив після цього теракту, поранені, досі не обміняні, але ж вони є важливими свідками цього злочину. То чому їх першочергово не повертають? 

Станом на сьогодні, що відомо про перебування Артема в полоні і яким є його стан? У соціальних мережах Ви Розповіли, що особисто для Вас було показано відеозвернення чоловіка з Донецької лікарні. Який головний меседж звернення?

У серпні Артема показали по російському телебаченню у прямому ефірі «росія24» з Донецької лікарні, де він звернувся до мене. Сказав що він одужує, що любить мене, і передав привіт рідним. Головний меседж – я живий і чекаю на обмін. На відео від нього залишилося кілограмів 40. Голова мого чоловіка, а тіло підлітка, такий худенький він. 

Фото: особистий архів Анастасії

Станом на сьогодні, я взагалі не знаю, де його утримують, і яке поранення він отримав під час вибуху в ангарі. І це знущання і над полоненими, яких обіцяли до кінця літа повернути, і над родинами захисників. 

Ви активно дописуєте про те, як дітки борються за повернення своїх татусів. Як вони проживають цю боротьбу? Зокрема, поділитесь, будь ласка, як тримається синочок Артема?

За цей рік діти дуже подорослішали, у них вкрали не лише рідних, а й дитинство. Діти чекають і забувають рідні голоси. Наш малий постійно просить, щоб показувала відео з татом, щоб почути його голос. Цьогоріч, на новий рік, він написав лист різдвяному Янголу і Богу про те, що йому не потрібні подарунки та іграшки, бо має одну найзаповітнішу мрію: щоб тата повернули з полону. Діти пишаються своїми рідними і понад усе мріють їх обійняти. Малюють малюнки і хочуть бути схожими на своїх Героїв.

Фото: особистий архів Анастасії

Фото: особистий архів Анастасії

В одному із своїх дописів, Ви розповіли, що Артем написав сину прощальний лист. Поділитесь цим?

Це було на Азовсталі після його поранення, коли він втратив надію на порятунок. Він не вірив у те, що ще побачить мене і сина. Написав мені, що ми вже не побачимось, бо вижити у них немає шансів. Так і написав сину прощальний лист. Я змусила переписати на лист із надією та вірою в майбутнє. Про те, куди ми полетимо подорожувати і про плани на найближчі роки. Я дві доби повертала йому віру в майбутнє і надію на порятунок. Після чого він написав про те, що хоче, щоб ми усиновили дитину, яка залишилася без батьків у цій жахливій війні. Разом ми мріємо про те, що будемо дбайливими і люблячими батьками малюкові.

Фото: особистий архів Анастасії

Яких дій бракує для відновлення справедливості? На Вашу думку, якою є головна причина, що захисників «Азову» вже вкотре немає в переліку на обмін?

Я не розумію, чому досі не повернули усіх полонених жінок, а після них мають бути обміняні поранені. Досить дивні обміни у нас відбуваються. “Азову” нуль. І незрозуміло, хто відповідальний і яким чином складаються списки. Питань багато, відповідей нуль. Чому немає у обміна Азовців, для мене болюче питання. Це знущання та випробування рідних на міцність. Але терпець не сталевий. Скоро рідні почнуть вибухати, підійматись і кричати. Незважаючи на те, що просять мовчати. 

Які заходи Ви здійснюєте задля порятунку полонених і привернення уваги громадськості?

Я написала листи усюди, де тільки можна: до ООН, до The President of the ICRC, Mr.Peter Maurer. Це не враховуючи ті, які були надіслані в межах нашої країни. 

Щотижня присутня на всіх онлайн зустрічах, які проводяться. Неодноразово їздила на оффлайн зустрічі у Київ. Беру участь у різних мітингах, акціях, фотовиставках. На фотовиставках, які проходять в різних містах, є фотографії мого чоловіка.

Активно веду сторінки у соцмережах. Записую відеозвернення, монтую різні відео із особистого архіву, щоб привернути увагу суспільства до нашої біди. І ми, рідні полонених, потребуємо підтримки небайдужих, які готові допомогти надавати розголосу, що постраждалі від теракту в Оленівці, масового вбивства, злочину проти людства, досі вірять в наше суспільство і чекають на обмін. 

Фото: особистий архів Анастасії

Анастасіє, як кожен з нас сьогодні може сприяти пришвидшенню повернення полонених? Який Ваш головний меседж до світу?

Завдяки героїзму гарнізону Маріуполя вдалося відтягти війська російських окупантів від Києва. Вони виконали свій наказ стримати угруповання 20 тисяч російських загарбників і не пустити їх на Запоріжжя й далі на Донеччину. Майже 10 місяців в полоні. За 9 місяців можна виносити і народити на світ нову людину. Рідні військовополонених 9 місяців виношують біль, страждання, невідомість, розпач, безсоння, відчай та страх. Це існування від панічних атак до апатії. Від агресії до істерики, від безсилля та відчаю.

А тепер лише уявіть, що відчувають військовополонені, які знаходяться в інформаційному вакуумі і під фізичним та моральним тиском. З пораненнями та контузією, без медичної допомоги, втрачаючи свідомість від голода та й холода. Чекаючи на обмін і що їх не забули, що про них пам’ятають і борються за їх повернення. Героїчна історія оборони Маріуполя не буде забутою, а усі захисники мають повернуться з полону додому!

Фото: особистий архів Анастасії

10 місяців в полоні.
Де Азов !?
Рік тебе не бачити
Рік тебе не чути
І винних не пробачити…
І серце не розчулити..
В полоні 10 місяців
Страшні знущання, допити…
Понад 700 Азовців
У лапах тих чужинців 

Чекають на повернення
Повіривши у обмін
Понад 700 Азовців
…Луна в повітрі стогін
Для рідних це знущання
Від болю ладні вити
І скільки нам чекати
Від можновладців ситих
«Дотримуйтесь мовчання»
І ми його тримали
Поки наших бранців
В полоні не підірвали!
Вони чекали обмін…
Повірили в спасіння
А Замість цього… стогін
Та тіл живих горіння…
Де ті відповідальні?!
Які були гарантами….
Хто дав наказ «спасіння» !?
Та хто відповідатиме!? 

Автор: Гондюл Анастасія