"Жалостливая история о жизни в Европе"
Жалостливая история "героя АТО", который переехал на ПМЖ в Германию История прекрасна и наглядна во всех отношениях.
Невдалий досвід переїзду в Німеччину. Агресія з боку німців
"Хотел бы поделиться своей историей о жизни в Европе с теми, кто готовится к переезду туда из Украины. Хочу сразу предупредить, что в разных странах и городах ЕС отношение к украинцам может быть разным, и не факт, что с вами случится тоже, что случилось со мной.
У моего отца было немецкое гражданство, но, пока я учился в школе и институте, мы не собирались никуда переезжать из Полтавы. Когда произошли события в Киеве в 2013 году, я учился на четвертом курсе полтавской медицинской академии. На фоне всеобщего возмущения действиями властей мы с отцом в конце декабря приехали в палаточный лагерь на Майдан. Он медик, я студент-медик, и благодаря своим знаниям и навыкам мы наблюдали за здоровьем тех, кто жил рядом с нами в городке. Помогали с лекарствами, измеряли температуру, давление, делали уколы, боролись с простудами.
В случае необходимости обрабатывали раны, ссадины и ушибы активистов. Однажды нам даже пришлось лично давать отпор «беркутовцам», в результате чего отец получил сотрясение мозга. После начала войны на Донбассе мы отправились добровольцами в батальон «Днепр-1». К сожалению, я практически сразу травмировал ногу, после чего занялся волонтерством. Впоследствии мы прислушались к просьбам матери и все-таки решили перебраться в Германию. Весь переезд с оформлением документов длился около года и в результате в июле 2017 года мы оказались в Ганновере.
К моему большому сожалению, по мере того, как немецкие родственники отца и их окружение получали больше информации о нашей общественной деятельности на Украине, в общении стали возникать недоразумения. Отец крупно поссорился с моим дедушкой, а я разорвал отношения с двоюродными братьями, которых раздражали мои посты в Фейсбуке о «Небесной сотне». При этом у меня в Интернете было немало друзей-немцев, активно поддерживавших Майдан. Однако, как я впоследствии понял, в реальной жизни наших сторонников было крайне мало.
Самым удручающим в Ганновере в этот момент стал опыт общения с коллегами из мясокомбината, куда я устроился работать. Недомолвки, различные издевательства, непосредственно со стороны руководства. Кульминацией стал словесный конфликт, переросший в драку. В разговоре я вскользь вспомнил пару историй из жизни Майдана и объяснил некоторые тонкости волонтерской деятельности, а на меня с кулаками бросился коллега с обвинениями в нацизме. Я попал в больницу с переломами носа и орбитальной кости. При этом меня признали провокатором и заставили уволиться.
В последнее время из-за моей активности в сети (я общаюсь в нескольких немецкоязычных группах и страницах) мне на почту стали поступать сообщения с угрозами. Часто от меня требовали уплатить вымогателям деньги, чтобы они не предоставили недоброжелателям мой адрес и номер телефон. Таким образом, последние полгода в Ганновере превратились для всей моей семьи в настоящий ад. Такое ощущение, что после рассказов об Украине нас занесли в черный список. Нас буквально узнают во всех учреждениях Ганновера и считают необходимым упрекнуть и задеть за живое. В итоге, из-за этих постоянных скандалов, родители близки к разводу, а мы с матерью в растерянности.
Возвращаться на Украину, учитывая нестабильность обстановки, непредсказуемость Зеленского, недоверие силовиков к ветеранам АТО/ООС и к активистам, мы пока не планируем. Главное, я уверен, что в нынешних экономических условиях я не смогу в той же Полтаве найти нормальную работу, чтобы прокормить себя и мать. До ужасного регресса в уровне жизни я больше не готов. Некоторые друзья с Майдана предлагают временно пожить в России. Но здесь возникает вопрос безопасности. Именно большая вероятность того, что лишняя информация обо мне попадет за границу, останавливает меня от данного шага. Самым оптимальным вариантом и наименее рискованным для комфорта мне кажется переезд в Канаду. Там есть связи, много соотечественников. Но здесь сразу возникает другой вопрос, где взять деньги, чтобы туда переехать… Вообще ситуация выглядит безвыходной. Мы продолжаем перебирать варианты и активно ищем поддержку.
На своем примере я убедился, что Майдан, революцию достоинства, борьбу за суверенитет и целостность Украины рядовые европейцы воспринимают больше с негативной стороны. Конечно, перед переездом сюда, надо всем об этом помнить. Если вы готовы с этим жить, глотать обиды, тогда переезжайте, но, как по мне, это был крайне негативный опыт. По моему мнению, Германия вовсе не так близка к нашим демократическим ценностям, как мы думали, сидя в палатках на Майдане. Спасибо за внимание и надеюсь, что кому-нибудь эта информация будет полезной и поможет решить вопрос переезжать в Германию или не переезжать.
Алексей Яремчук
https://chervonec-001.livejournal.com/3072248.html - цинк
https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/4165579 - первоисточник жалостливого рассказа на украинском языке
Для тех, у кого не открывается из-за отсутствия vpn
Хотів би поділитися своєю історією про життя в Європі для тих, хто готується до переїзду сюди з України.
Хочу відразу попередити, що в різних країнах та містах ЄС ставлення до українців може бути різним, і не факт, що з вами станеться те, що сталося зі мною.
У мого батька було німецьке громадянство, але поки я навчався в школі та інституті ми не збиралися нікуди переїжджати з Полтави. Коли відбулися події у Києві у 2013 році, я навчався на четвертому курсі полтавської медичної академії. На тлі загального обурення діями влади ми з батьком наприкінці грудня переїхали в наметовий табір на Майдан. Він медик, я студент-медик, і завдяки своїм знанням та навичкам, ми слідкували за здоров'ям тих, хто мешкав поруч з нами в містечку. Допомагали з ліками, виміряли температуру, тиск, робили уколи, боролися із застудами. У разі потреби обробляли поранення, садна, забої активістів. Одного разу прийшлось особисто давати відсіч "беркутовцям", у результаті чого батько отримав струс мозку. Після початку війни на Донбасі ми пішли добровольцями у "Дніпро-1". На жаль, я практично відразу травмував ногу, після чого зайнявся волонтерством. Згодом ми прислухалися до прохань матері й все-таки вирішили перебратися в Німеччину. Увесь переїзд з оформленням тривав рік і в результаті, в липні 2017 року ми опинилися в Ганновері.
На мій превеликий жаль, по мірі того, як німецькі родичі батька та його оточення більше дізнавалися про нашу громадську діяльність в Україні, у спілкуванні стали виникати непорозуміння. Батько сильно посварився з моїм дідусем, а я розірвав відносини з двоюрідними братами, яких дратували мої пости у фейсбуці на честь "Небесної сотні". При цьому у мене в мережі було чимало друзів-німців, що активно підтримували Майдан. Проте, як я згодом зрозумів, у реальному житті наших прихильників вкрай мало. Найбільшим ж розчаруванням у Ганновері цієї миті став досвід спілкування з колегами з м'ясокомбінату, куди я влаштувався. Кпини, різні знущання, зокрема з боку керівництва. Кульмінацією став словесний конфлікт, який переріс у бійку. В розмові я побіжно згадав пару історій з Майдану та пояснив деякі тонкощі волонтерської діяльності, а на мене з кулаками кинувся колега із звинуваченнями у нацизмі. Я потрапив в лікарню з переломами носу та орбітальної кістки. При цьому мене визнали провокатором та змусили звільнитися.
Останнім часом через мою активність в мережі (я пишу в декілька німецькомовних груп та сторінок) мені стали надходити повідомлення на пошту з погрозами. Часто від мене вимагали сплатити шантажерам гроші, щоб вони не надали недоброзичливцям мою адресу та телефон. Таким чином, останні півроку у Ганновері перетворилися на пекло для всієї моєї родини. Таке відчуття, що після розповідей про Україну нас занесли у чорний перелік. Нас буквально узнають в усіх установах Ганновера та вважають за потрібне дорікнути та зачепити за живе. У результаті, через ці всі скандали, батьки близькі до розлучення, а ми з матір'ю в розгубленості. Повертатися в Україну, враховуючи нестабільність обстановки, непередбачуваність Зеленського, недовіру силовиків до ветеранів АТО/ООС та активістів ми поки не плануємо. Головне, я впевнений, що в теперішніх економічних умовах не зможу в тій же Полтаві знайти нормальну роботу, щоб прогодувати себе та матір. До жахливого регресу в рівні життя я більше не готовий. Деякі друзі з Майдану пропонують тимчасово пожити в Росії. Але тут виникає питання безпеки. Саме висока вірогідність того, що зайва інформація про мене потрапить закордон, зупиняє мене від такого кроку. Найоптимальнішим варіантом та найменш ризиковим для комфорту мені здається переїзд до Канади. Там є зв'язки, багато співвітчизників. Але тут відразу виникає інше питання, де взяти гроші, щоб туди переїхати... Взагалі ситуація виглядає безвихідною. Продовжуємо перебирати варіанти та активно шукаємо підтримки.
На своєму прикладі я переконався, що Майдан, Революцію гідності, боротьбу за суверенітет і цілісність України рядові європейці сприймають більше з негативного боку. Звичайно, що перед переїздом сюди, треба про це пам'ятати. Якщо ви готові з цим жити, ковтати образи, тоді переїжджайте, але як на мене це був вкрай негативний досвід, та на мою думку, Німеччина зовсім не так близька до демократичних цінностей, як ми вважали, сидячи в наметах на Майдані. Дякую за увагу й сподіваюсь, що кому-небудь ця інформація буде корисною та допоможе вирішити переїжджати чи не переїжджати.
Напомнило историю переселенца в Польшу, которого лупил владелец, но который боялся дать отпор, потому что в этом случае его отправили бы обратно на Украину.
На эту тему напоминаю материал "Я актер из Украины! Выходил на майдан!" . https://colonelcassad.livejournal.com/5347622.html, а то некоторые думают, что так не бывает. На деле, банальная история, которых еще будет немало. Разумеется, эти персонажи нахрен никому не нужны ни на Украине, ни в Европе.
Невдалий досвід переїзду в Німеччину. Агресія з боку німців
"Хотел бы поделиться своей историей о жизни в Европе с теми, кто готовится к переезду туда из Украины. Хочу сразу предупредить, что в разных странах и городах ЕС отношение к украинцам может быть разным, и не факт, что с вами случится тоже, что случилось со мной.
У моего отца было немецкое гражданство, но, пока я учился в школе и институте, мы не собирались никуда переезжать из Полтавы. Когда произошли события в Киеве в 2013 году, я учился на четвертом курсе полтавской медицинской академии. На фоне всеобщего возмущения действиями властей мы с отцом в конце декабря приехали в палаточный лагерь на Майдан. Он медик, я студент-медик, и благодаря своим знаниям и навыкам мы наблюдали за здоровьем тех, кто жил рядом с нами в городке. Помогали с лекарствами, измеряли температуру, давление, делали уколы, боролись с простудами.
В случае необходимости обрабатывали раны, ссадины и ушибы активистов. Однажды нам даже пришлось лично давать отпор «беркутовцам», в результате чего отец получил сотрясение мозга. После начала войны на Донбассе мы отправились добровольцами в батальон «Днепр-1». К сожалению, я практически сразу травмировал ногу, после чего занялся волонтерством. Впоследствии мы прислушались к просьбам матери и все-таки решили перебраться в Германию. Весь переезд с оформлением документов длился около года и в результате в июле 2017 года мы оказались в Ганновере.
К моему большому сожалению, по мере того, как немецкие родственники отца и их окружение получали больше информации о нашей общественной деятельности на Украине, в общении стали возникать недоразумения. Отец крупно поссорился с моим дедушкой, а я разорвал отношения с двоюродными братьями, которых раздражали мои посты в Фейсбуке о «Небесной сотне». При этом у меня в Интернете было немало друзей-немцев, активно поддерживавших Майдан. Однако, как я впоследствии понял, в реальной жизни наших сторонников было крайне мало.
Самым удручающим в Ганновере в этот момент стал опыт общения с коллегами из мясокомбината, куда я устроился работать. Недомолвки, различные издевательства, непосредственно со стороны руководства. Кульминацией стал словесный конфликт, переросший в драку. В разговоре я вскользь вспомнил пару историй из жизни Майдана и объяснил некоторые тонкости волонтерской деятельности, а на меня с кулаками бросился коллега с обвинениями в нацизме. Я попал в больницу с переломами носа и орбитальной кости. При этом меня признали провокатором и заставили уволиться.
В последнее время из-за моей активности в сети (я общаюсь в нескольких немецкоязычных группах и страницах) мне на почту стали поступать сообщения с угрозами. Часто от меня требовали уплатить вымогателям деньги, чтобы они не предоставили недоброжелателям мой адрес и номер телефон. Таким образом, последние полгода в Ганновере превратились для всей моей семьи в настоящий ад. Такое ощущение, что после рассказов об Украине нас занесли в черный список. Нас буквально узнают во всех учреждениях Ганновера и считают необходимым упрекнуть и задеть за живое. В итоге, из-за этих постоянных скандалов, родители близки к разводу, а мы с матерью в растерянности.
Возвращаться на Украину, учитывая нестабильность обстановки, непредсказуемость Зеленского, недоверие силовиков к ветеранам АТО/ООС и к активистам, мы пока не планируем. Главное, я уверен, что в нынешних экономических условиях я не смогу в той же Полтаве найти нормальную работу, чтобы прокормить себя и мать. До ужасного регресса в уровне жизни я больше не готов. Некоторые друзья с Майдана предлагают временно пожить в России. Но здесь возникает вопрос безопасности. Именно большая вероятность того, что лишняя информация обо мне попадет за границу, останавливает меня от данного шага. Самым оптимальным вариантом и наименее рискованным для комфорта мне кажется переезд в Канаду. Там есть связи, много соотечественников. Но здесь сразу возникает другой вопрос, где взять деньги, чтобы туда переехать… Вообще ситуация выглядит безвыходной. Мы продолжаем перебирать варианты и активно ищем поддержку.
На своем примере я убедился, что Майдан, революцию достоинства, борьбу за суверенитет и целостность Украины рядовые европейцы воспринимают больше с негативной стороны. Конечно, перед переездом сюда, надо всем об этом помнить. Если вы готовы с этим жить, глотать обиды, тогда переезжайте, но, как по мне, это был крайне негативный опыт. По моему мнению, Германия вовсе не так близка к нашим демократическим ценностям, как мы думали, сидя в палатках на Майдане. Спасибо за внимание и надеюсь, что кому-нибудь эта информация будет полезной и поможет решить вопрос переезжать в Германию или не переезжать.
Алексей Яремчук
https://chervonec-001.livejournal.com/3072248.html - цинк
https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/4165579 - первоисточник жалостливого рассказа на украинском языке
Для тех, у кого не открывается из-за отсутствия vpn
Хотів би поділитися своєю історією про життя в Європі для тих, хто готується до переїзду сюди з України.
Хочу відразу попередити, що в різних країнах та містах ЄС ставлення до українців може бути різним, і не факт, що з вами станеться те, що сталося зі мною.
У мого батька було німецьке громадянство, але поки я навчався в школі та інституті ми не збиралися нікуди переїжджати з Полтави. Коли відбулися події у Києві у 2013 році, я навчався на четвертому курсі полтавської медичної академії. На тлі загального обурення діями влади ми з батьком наприкінці грудня переїхали в наметовий табір на Майдан. Він медик, я студент-медик, і завдяки своїм знанням та навичкам, ми слідкували за здоров'ям тих, хто мешкав поруч з нами в містечку. Допомагали з ліками, виміряли температуру, тиск, робили уколи, боролися із застудами. У разі потреби обробляли поранення, садна, забої активістів. Одного разу прийшлось особисто давати відсіч "беркутовцям", у результаті чого батько отримав струс мозку. Після початку війни на Донбасі ми пішли добровольцями у "Дніпро-1". На жаль, я практично відразу травмував ногу, після чого зайнявся волонтерством. Згодом ми прислухалися до прохань матері й все-таки вирішили перебратися в Німеччину. Увесь переїзд з оформленням тривав рік і в результаті, в липні 2017 року ми опинилися в Ганновері.
На мій превеликий жаль, по мірі того, як німецькі родичі батька та його оточення більше дізнавалися про нашу громадську діяльність в Україні, у спілкуванні стали виникати непорозуміння. Батько сильно посварився з моїм дідусем, а я розірвав відносини з двоюрідними братами, яких дратували мої пости у фейсбуці на честь "Небесної сотні". При цьому у мене в мережі було чимало друзів-німців, що активно підтримували Майдан. Проте, як я згодом зрозумів, у реальному житті наших прихильників вкрай мало. Найбільшим ж розчаруванням у Ганновері цієї миті став досвід спілкування з колегами з м'ясокомбінату, куди я влаштувався. Кпини, різні знущання, зокрема з боку керівництва. Кульмінацією став словесний конфлікт, який переріс у бійку. В розмові я побіжно згадав пару історій з Майдану та пояснив деякі тонкощі волонтерської діяльності, а на мене з кулаками кинувся колега із звинуваченнями у нацизмі. Я потрапив в лікарню з переломами носу та орбітальної кістки. При цьому мене визнали провокатором та змусили звільнитися.
Останнім часом через мою активність в мережі (я пишу в декілька німецькомовних груп та сторінок) мені стали надходити повідомлення на пошту з погрозами. Часто від мене вимагали сплатити шантажерам гроші, щоб вони не надали недоброзичливцям мою адресу та телефон. Таким чином, останні півроку у Ганновері перетворилися на пекло для всієї моєї родини. Таке відчуття, що після розповідей про Україну нас занесли у чорний перелік. Нас буквально узнають в усіх установах Ганновера та вважають за потрібне дорікнути та зачепити за живе. У результаті, через ці всі скандали, батьки близькі до розлучення, а ми з матір'ю в розгубленості. Повертатися в Україну, враховуючи нестабільність обстановки, непередбачуваність Зеленського, недовіру силовиків до ветеранів АТО/ООС та активістів ми поки не плануємо. Головне, я впевнений, що в теперішніх економічних умовах не зможу в тій же Полтаві знайти нормальну роботу, щоб прогодувати себе та матір. До жахливого регресу в рівні життя я більше не готовий. Деякі друзі з Майдану пропонують тимчасово пожити в Росії. Але тут виникає питання безпеки. Саме висока вірогідність того, що зайва інформація про мене потрапить закордон, зупиняє мене від такого кроку. Найоптимальнішим варіантом та найменш ризиковим для комфорту мені здається переїзд до Канади. Там є зв'язки, багато співвітчизників. Але тут відразу виникає інше питання, де взяти гроші, щоб туди переїхати... Взагалі ситуація виглядає безвихідною. Продовжуємо перебирати варіанти та активно шукаємо підтримки.
На своєму прикладі я переконався, що Майдан, Революцію гідності, боротьбу за суверенітет і цілісність України рядові європейці сприймають більше з негативного боку. Звичайно, що перед переїздом сюди, треба про це пам'ятати. Якщо ви готові з цим жити, ковтати образи, тоді переїжджайте, але як на мене це був вкрай негативний досвід, та на мою думку, Німеччина зовсім не так близька до демократичних цінностей, як ми вважали, сидячи в наметах на Майдані. Дякую за увагу й сподіваюсь, що кому-небудь ця інформація буде корисною та допоможе вирішити переїжджати чи не переїжджати.
Напомнило историю переселенца в Польшу, которого лупил владелец, но который боялся дать отпор, потому что в этом случае его отправили бы обратно на Украину.
На эту тему напоминаю материал "Я актер из Украины! Выходил на майдан!" . https://colonelcassad.livejournal.com/5347622.html, а то некоторые думают, что так не бывает. На деле, банальная история, которых еще будет немало. Разумеется, эти персонажи нахрен никому не нужны ни на Украине, ни в Европе.