Українське гетто Володимира Зеленського
Київ. Ніч. Метро Лісова. Продавці стихійного ринку, що працює тут роками на ничку продають товар місцевим жителям, які можуть дійти до метро пішки. Товар в основному молочка і овочі, і більшість під замовлення – щоб швидко віддати і поїхати.
– По чому редька, – питає чоловік в діда.
– Та бог його знає. 8 гривень даси?
– Дам. Мені кілограмів 5.
– Слухай, тут 13 кілограмів. Забирай усі за 100 гривень, розпродаси своїм потім.
Торгівля припиняється швидко, з появою поліції. Чоловіки похапцем біжать до автівок, щоб сховати виставлені мішки картоплі і не влетіти на 17 тисяч.
Вони швидко роз’їжджаються.
В село, звідки приїхав чоловік, машина з продуктами приїздить двічі на тиждень. Вона привозить хліб, оселедці і крупи. Іноді капусту і огірки.
В цей час десь в Херсонській області такий самий чоловік змушений висипати на землю огірки, бо йому ніяк їх продати. І тільки це змусить Кабмін відкрити ринки.
В цей час десь на вулиці Толстого посеред Києва буде собі спокійно працювати ресторан «Велюр», і поліція туди прийде вже тільки тоді, коли треба буде зберегти обличчя. Але вона в «Велюрі» в цей день нічого не побачить. Це ж не двох дідів на Лісовій вистежити. Це на цілого депутата зазіхнути доведеться.
«Ми всі українці: не існує більших чи менших, правильних чи неправильних. Від Ужгорода до Луганська. Від Чернігова до Сімферополя. У Львові, Харкові, Донецьку, у Дніпрі й в Одесі – ми українці».
Володимире Олександровичу, це ваші слова з інаугураційної промови. Тоді чому ви дивуєтесь, що мер Черкас, пам’ятаючи, що кожен з нас президент, і рік слухаючи Стефанчука про народовладдя, сам вирішує послабити карантин?
Ви передаєте «окреме полум’яне вітання особисто від президента, а також Міністерства внутрішніх справ і Служби безпеки України» меру Черкас, бо він з міською радою втратили календар і вирішили пом’якшити карантинні заходи до 11 травня.
Тоді може ви захочете передати вітання також і членам Кабміну, які порушили 5 статей Конституції своїми умовами карантину.?
Ви казали в інаугураційній промові, що кожен з нас заробітчанин.
Але чому , коли звичайний заробітчанин сидить в «Борисполі» і в порушення Конституції не може залишити країну, щоб заробити гроші, заробітчанин Ахметов отримує цілий тиждень бонуси від держави.
Чому заробітчанин з Енергоатома, де найдешевша електроенергія іде на канікули, а заробітчанам з ВЕС і СЕС, які мають найдорожчі тарифи, збільшують квоту.
Це для того, щоб заробітчани Коломойський і Пінчук більше заплатили, чи ще 40 мільйонів простіших заробітчан?
Тепер, якщо якийсь заробітчанин кине 200 тисяч на фінансування партії, то його не перевірять. Бо верхній поріг по новому закону про фінмоніторинг – 400 тисяч, а не 150, як раніше.
Але якщо заробітчанин, що тріхи бідніший, замовить собі посилку на 5 тисяч, то на «Новій пошті» в нього спитають паспорт і код. І от вашу «Дію» не використають.
Звісно, кожен з нас президент, але не кожен з нас може викроїти в своєму робочому графіку нн-ну кількість годин, щоб постовбичити в «Борисполі» і зустріти «Мрію» з вантажем «Епіцентру». Не кожен з нас в житті побачить свою мрію (навіть, якщо це не літак). Не кожен отримає державну посаду, бо не кожен був чоловіком однокласниці чи сценаристом в «кварталі». Не кожен відкриє свою крамницю, бо він не «Епіцентр». Не кожен дозволить собі приймати клієнтів, бо не «Велюр». Не кожен зможе продати не своє, бо його брат не Єрмак.
Але в кожного є межа терпіння, за якою підкорення авторитету не діє. Українці – не білоруси, довго не терплять. Віктор Янукович теж жив за правилом своїм все, іншим закон. Доживає тепер в Росії.