Імантс Зієдоніс. Цвітіння, що не минає
«Цвітіння» – саме так перекладається українською прізвище народного поета Латвії Імантса Зієдоніса.
Навіть його струнка постать, увінчана копною сивого волосся, нагадує кульбабу, над якою не владний вітер часу. А написане й сказане – самобутньо квітне в посвячених у його творчість серцях. Авторська мова Зієдоніса – то молитва про найкраще в людині. Гуманізмом просочені рядки його віршів i прозових творів, які ошелешують неочевидністю тез i водночас їх невідворотним влучанням у душу.
Біографічна довідка
Імантс Зієдоніс (Imants Ziedonis) народився 3 травня 1933 року в рибальській сім’ї у селі Раґаціємс на березі Ризької затоки. Виріс серед простого люду, увібравши в себе повагу до праці, любов до рідного краю з його звичаями, фольклором i безмежністю самобутнього ландшафту.
Мріяв стати агрономом, але туберкульоз, з яким хлопець боровся зі шкільного віку, не дав змоги вступити до технікуму за бажаним фахом. Це стало доленосним. Імантс врешті вступив на філологічний факультет Латвійського університету. Закінчив його у 1959 році, а згодом і Вищі літературні курси при Літературному інституті імені М.Горького в Москві (у 1964-му).
Ставши професійним письменником, Зієдоніс багато сказав своєму народу і світові. Також він зробив чималий культурний внесок як публіцист, перекладач, сценарист. Мав широкий вплив на суспільство ще і як мудрий громадський діяч i політик. Його новаторські ідеї в різних сферах життя і культури не втрачають актуальності й у сучасній Латвії, у кожному поколінні знаходячи своїх послідовників і провідників.
Інспірований його творами, у Латвії свого часу зародився поетичний театр. А у 2010 році, ще за життя Імантса Яновича, у Новому Ризькому театрі була створена тонка i пронизлива вистава «Зієдоніс і Всесвіт», яка і досі в репертуарі.
Помер Імантс Зієдоніс 27 лютого 2013 року в Ризі, майже на порозі 80-річчя. Похований у рідному Раґаціємсі.
«Часи не важливі – важлива людина»
Це один з найвідоміших висловів Зієдоніса. Власне, він і писав свої різнобарвні квітучі твори про людину з повною гамою її почуттів і суперечностей, про місце людини у світі, про її пошук світу в собі. Рисами неосяжної живої особистості наділяв і природу, якою захоплювався з дитинства. Володів одним з рідкісних умінь – зупинятися, спостерігати, всотувати красу навколишнього світу. Закликав інших тренувати в собі цю здатність. Уявляв знаки на дорогах, які б проголошували: «Зупиніться, побудьте тут з пів години – ви дещо, побачите».
Визволителі могутніх дерев
У 1976 році Зієдоніс започаткував самобутній визвольний рух, не давши при цьому радянській владі приводу для переслідувань. Він з однодумцями виборював свободу – наче й не для людини навіть, не для народу (на перший погляд). У різних куточках Латвії й досі шумлять крони велетенських дубів, яким Зієдоніс зі своєю групою «визволителів» розчистив місце у ландшафті. Також буяють гаї та алеї, висаджені ними в компенсацію вирубаного підліска.
Ідея свободи, якою дихало суспільство окупованої Латвії (а саме так прибалти відчували своє перебування у складі СРСР), реалізована метафорично, насправді була однією з форм боротьби за незалежність країни. І, безумовно, Імантс Зієдоніс був у джерел так званої «Співочої революції», що врешті призвела до відновлення незалежності прибалтійських республік у 1989 році.
Якого кольору казка?
Імантс любив дiтей, вболiвав за їх духовний розвиток, їх чесне й свiтле майбутнє, багато для них писав. Зустрічався з дітьми і підлітками у школах та бібліотеках, проводив цікаві бесіди, в ігровій формі допомагав малечі означити коло своїх цінностей, своє місце у такому великому світі. Був переконаний, що дітей можна й треба навчити відчувати. У 1976 роцi Зієдоніс був нагороджений почесним дипломом Ганса Крiстiана Андерсена за внесок у дитячу лiтературу.
Можливо, його «Кольоровi казки» слiд читати в день по однiй – тоді кожен день набуде свого неповторного кольору. Синiй кiнь надiї, червона Вогняночка, брунатний чоловiчок, зелений Лiс, що прийшов до мiста, Кроко, Дил, Ґудзик, Наперсток та iншi герої його казок не лише органічно розфарбовують дитячу уяву. Вони й дорослого читача здатнi повернути до дитинства – найресурснiшого iз часiв.
Епiфанiї
Осяяння, одкровення – саме так перекладається з грецької назва цього рiдкiсного літературного жанру, в якому свою найвидатнішу прозу написав митець. Це сповненi поетики лаконiчнi прозовi спалахи, з яких можна дiзнатись про себе багато неусвiдомленого ранiше. Як можна дізнатись і те, що з цим автором ви вже нiколи не втратите один одного. I дрiжджам вашої душi буде даровано вдосталь борошна i води. Якщо вiд якоїсь книги можна стати щасливiшим, то ця – саме така. Вона неймовірно афористична: виписуючи цитати на згадку, важко зупинитися. Ось лише дрібка…
«Якби я був дрібкою, тільки голою дрібкою тирси – то й тоді я б не втратив своєї значності, бо я дрібка від того дерева, що має коріння».
«Я піднімався вище, і чим меншою з висоти здавалася людина внизу, тим більше я відчував, якою великою вона може бути».
«Сум є година смеркання душі, коли сонце вже зайшло, але зірки ще не встали».
Народний поет
У шкільні роки перші спроби пера Імантса не здобули підтримки серед учителів та вічно заклопотаної сім’ї. Але насіння поезії тоді не замерзло в юній душі. Пробилося воно і крізь будяки радянської критики, яка не одразу прийняла його людиноспрямованість. Першу книгу своїх віршів «Пісок землі і мрії» («Zemes un sapņus milts») Зієдоніс видав у 28 років. І його творчий доробок протягом життя поповнив скарбницю латвійської культури сотнями віршів, десятками поетичних збірок. Найвідоміші з них – «Мотоцикл» («Motocikls», 1965), «Входжу в себе» («Es ieeju sevī», 1968), «Напад метеликів» («Taureņu uzbrukums», 1988). Зієдоніс зізнавався, що віршами обробляє себе (і читача) подібно до того, як землероб обробляє землю. У 1977 році був названий Народним поетом Латвії i залишається ним після смерті.
«Латвія – прекрасна країна, але прекрасному треба допомогти з’явитися»
Раз на рік протягом 10 років невтомний Імантс з однодумцями проводив конкурс на найкраще сільське подвір’я. За життя пройшов пішки та об’їздив (на мотоциклі, авто, попутках) Латвію від краю до краю. Написав у жанрі дорожніх нотаток знакову для латишів книгу «Курземіте», сповнену гордості й болю за свій народ, невичерпної віри в нього.
Передчуваючи близькість кінця, митець звернувся до «Малої кавалерії» (молоді, яка продовжувала його справу визволення велетенських дубів уже у новому сторіччі), аби вони реалізували його бачення музею, попіклувались про Латвію, про її культурне та освітнє майбутнє. Так у 2010 році був заснований фонд «Viegli».
«Легко»
Саме так перекладається назва фонду. Втiм, шлях, яким iде фонд, – не з легких. Це зараз вiн видає книги, аудiоальбоми, створює мультфiльми, впроваджує освiтнi проекти, бере пiд крило музей художника Пурвiша. А першi 8 рокiв iнiцiативна група фонду, до якої належить i лiдер найвiдомiшого латвiйського гурту «Prāta Vētra» («Brainstorm») Ренарс Кауперс, давала концерти, виконуючи покладенi на власну музику вiршi Зiєдонiса, щоб на зiбранi кошти створити i акредитувати музей поета в перiод економiчної кризи. Iдеальний музей Зiєдонiс уявляв як шлях, дорогу: «Mans muzejs varētu būt ceļš».
Але все ж музеєм (вiрнiше – «оселею муз», за словами поета) мав стати його лiтнiй будинок в селищi Мур’яни. Це унiкальна споруда з очеретяним дахом до самої землi, яку Iмантс Зiєдонiс будував у 70-х протягом 5 рокiв разом з дружиною – акторкою Аусме Кантане. За словами президента фонду «Viegli» Жанетте Гренде, «музей не про нього самого, не лише про нього: цей музей – про творчiсть, про усвiдомлення себе i свiту, своєї нацiональної ідентичності».
«Аби задум здiйснився, потрiбнi двi речi – воля та провидiння»
Вiдкривши для себе Імантса Зієдоніса, ви пiдете до бiблiотеки з вмiстким наплiчником, аби взяти там все видане ним, що тiльки можна знайти. I яким буде ваше розчарування, коли дiзнаєтесь, що iснує вкрай мало його видань українською. Як дуже пощастить, – вам запропонують першу книгу «Епiфанiй» у перекладi Валентини Силави, видану у 2005 роцi (берiть мерщiй, повернете дуже нескоро). Можливо, пощастить дуже сильно, i знайдуться ще й «Кольоровi казки» (переклад з латиської Михайла Григоріва), якi теж стануть для вас настiльною книгою на довгий час. А кiлька поезій Зієдоніса, перекладених українською Ю.Завгороднім, В. Коротичем, І. Драчем, В.Лучуком (якщо вдасться знайти їх), вiдкриють завiсу, за якою – бездонний поетичний доробок митця, майже недоступний українському читачевi.
Власне, так в українських Сумах на початку 2025 року i народилася iдея привнести в нашу культуру поезiю Зієдоніса, твори якого загалом – поза часом i простором. Ну дiйсно ж – чим ще зайнятися у прифронтовому мiстi? «Одна лише межа рухається. Межа є лiнiєю прикордонникiв i митців». Це з «Епiфанiй». Так i живемо – на межi, вiдчуваючи мистецтво життя, стаючи його митцями в умовах, що й самого життя (не те, що творчостi) не передбачають.
Читайте вірші з майбутньої книги: Поезія Імантса Зієдоніса у перекладах українських поетів
«Все можна в темноті загубити, але себе – тільки знайти»
Лише питання часу – коли одним з експонатів музею Імантса Зієдоніса стане книга перекладів його поезій українською мовою, що народжується просто зараз, у час війни – як проголошення цінності людського в нелюдських умовах. Адже прекрасному потрібно допомогти з’явитися і в нашій культурі.
«Обіцяйте мені що-небудь, обіцянка теж є перспектива, коли іншої більше немає, або ще немає».
Автор нарису Юлія Наумко