Як вийти з депресії

Якщо протягом двох тижнів людина постійно відчуває пригніченість, апатію, знижений настрій, підвищену стомлюваність, нічого не приносить їй задоволення, то, швидше за все, депресія. У цьому випадку слід звернутись до лікаря, який поставить діагноз та призначить курс лікування. Історія вивчення депресії Симптоми депресії було описано ще за часів Гіппократа. Щоправда, у Стародавню Грецію цю хворобу називали меланхолією (у перекладі — «чорна жовч»). Вважалося, що зневіра та смуток розвиваються через надлишок жовчі в організмі. Гіппократ описував меланхоліків як людей, які «бояться світла і уникають спілкування, вони сповнені передчуття всіляких небезпек, скаржаться на біль у животі, немов їх колють тисячами голок». У ті часи хворобу лікували дієтами та лікарськими травами. Важливий внесок у розуміння та опис депресії зробили Сократ і Платон, давньогрецькі мислителі-стоїки, яких відносять до перших «когнітивних терапевтів». Вони вважали, що «людей засмучують не речі, а уявлення про речі» і що меланхолію потрібно лікувати за допомогою філософської бесіди (діалог Сократа сьогодні є провідною технікою сучасної когнітивно-поведінкової психотерапії). У Середньовіччі меланхолію вважали не лише хворобою, а й гріхом і пропонували лікувати її з допомогою фізичної чи розумової праці, і навіть молитов. Наприкінці XVI — на початку XVII століття в Англії виходять фундаментальні наукові праці про депресію: «Трактат про меланхолію» Тімоті Брайта (1586) та «Анатомія меланхолії» Роберта Бертона (1621). У цей період хворобу називають королівською або єлизаветинською, підкреслюючи важливий вплив таких психосоціальних факторів, як ледачість, самотність, підвищена релігійність. Англійський історик психіатрії Герман Берріос у книзі «Історія психічних симптомів: описова психопатологія з XIX століття» пише, що у XVIII столітті під меланхолією розуміли насамперед порушення мислення та спотворене уявлення про якісь окремі події, включаючи маячні ідеї. Сум і знижений настрій не входили до обов'язкових симптомів меланхолії. Непсихотична депресія у XVIII столітті не належала до меланхолії, швидше називалася спліном, іпохондрією, неврозом, нервовим розладом. У 1820-х роках від терміну "меланхолія" починають відмовлятися. Дедалі популярнішим стає запозичений з кардіології термін «психічна депресія» (від латинського дієслова deprimere — давити, пригнічувати), під яким насамперед розуміють знижений настрій. Антидепресанти Епоха психофармакологічної терапії почалася в середині XX століття. Першим у 1950-х роках синтезували трициклічний антидепресант іміпрамін. Приблизно одночасно були відкриті антидепресивні властивості інгібіторів моноаміноксидази (іМАО). Антидепресивний ефект трициклічних антидепресантів (ТЦА) пов'язаний зі здатністю блокувати зворотне захоплення біологічних моноамінів, зокрема норадреналіну (НА), серотоніну (5-гідрокситриптаміну, 5-HT) та дофаміну (DA). У міру накопичення досвіду застосування препаратів стало очевидним, що трициклічні антидепресанти мають виражені холінергічні та антигістамінні побічні ефекти: сонливість, сухість у роті, уповільнення серцевого ритму тощо. Крім того, передозування ТЦА асоційовано з високим рівнем смертності. У пошуках способів поліпшення переносимості антидепресантів було синтезовано препарати групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) - флуоксетин та ін; серотонінмодулюючі антидепресанти - тразодон та ін; антидепресанти тетрациклічної структури - міртазапін та ін; селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (СІОЗСіН) — венлафаксин та ін. Антидепресивні властивості всіх цих препаратів також пов'язані з підвищенням концентрації тих чи інших моноамінів у міжсинаптичній щілині. Препарати нового покоління краще переносяться пацієнтами, пов'язані з значно меншими ризиками для здоров'я і дозволяють вести активний спосіб життя при їх прийомі. Всього на сьогоднішній день доступно до використання у всьому світі більше 35 антидепресантів різних хімічних груп. У клінічній практиці антидепресант та його доза завжди підбираються лікарем-психіатром індивідуально залежно від особливостей клінічної картини, індивідуальної переносимості та переваг пацієнта. Сучасні лікарі не поспішають піднімати дозу ліків або додавати до схеми лікування додаткові препарати. Золотим стандартом при депресії, хоч і не завжди можливим у складніших клінічних ситуаціях, є монотерапія мінімальною ефективною дозою антидепресанту. Слід також зазначити, що ефект від антидепресантів виникає не відразу: потрібно від 4 до 6 тижнів, щоб препарат почав проявляти свій клінічний ефект, а для вибору оптимальної дози може знадобитися кілька місяців. Мінімальний термін прийому курсу лікування при депресії становить рік. Незважаючи на високу ефективність психофармакологічного лікування, відповідь на терапію буде отримана лише у 50–60% випадків. Тут на допомогу приходить психотерапія, яка за даними наукових досліджень не лише допомагає впоратися із симптомами депресії не гірше за медикаментозну терапію, а й знижує ймовірність рецидивів у майбутньому, підвищує якість життя та рівень благополуччя. Нерідко в сучасному світі самі пацієнти віддають перевагу саме цій формі лікування. Психотерапія Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) як система психотерапевтичних підходів для лікування різноманітних психічних захворювань успішно існує вже понад 45 років. В даний час її визначають як «найшвидше розвиваючу і добре досліджену форму психотерапії». Особливістю цього підходу є те, що в його основі лежить ретельно розроблена теоретична база, яка була сформульована після тривалого спостереження за великим числом пацієнтів та аналізу їхньої психопатологічної симптоматики. Сьогодні у світі накопичено результати сотень досліджень, опубліковано численні метааналізи та систематичні огляди, що підтверджують ефективність цього методу для лікування різних психічних розладів. При цьому КПП може використовуватися в лікувальній практиці як самостійно, так і в комбінації з медикаментозною терапією. За роки існування КПТ розладів настрою було доведено, що при лікуванні депресії ефективність когнітивно-поведінкової психотерапії можна порівняти з ефектом від медикаментозної терапії антидепресантами. При цьому її ефект вищий, ніж при застосуванні плацебо, і значно вищий, ніж у групі пацієнтів, які очікують на терапію. Ряд досліджень показують, що при оцінці стану пацієнтів через півроку та через рік після курсу лікування ефективність КПТ виявляється вищою, ніж у антидепресантів. Крім доведеної ефективності щодо редукції симптомів депресії, когнітивно-поведінкова терапія має таку важливу додаткову властивість, як профілактика подальших рецидивів захворювання, що вигідно відрізняє її від фармакотерапії. Так, психіатр Валері Глоаген у своєму дослідженні, заснованому на дворічному катамнестичному спостереженні за особами, які перенесли депресивний епізод, показав, що у пацієнтів, які отримували фармакотерапію, рецидив настав у 60% випадків, а у осіб, які отримували КПТ, — лише у 25% випадків. . Отже, що ж є когнітивно-поведінкова терапія депресії? На першому етапі лікування психотерапевт розповідає пацієнтові про депресію, її симптоми, причини виникнення та механізми її підтримки, про те, чого чекати від лікування, як покращувати свій стан і що може його погіршити. Цей етап називається «психоутворення» і він важливий для створення правильного настрою пацієнта на лікування. Нерідко пацієнти відчувають суттєве полегшення, коли фахівці розвінчують міфи, що лякають, про депресію і дають надію на одужання. Другий блок терапії у лікуванні називається «поведінкова активація» (behavioral activation). Оскільки людина з депресією відчуває апатію, у неї дефіцит енергії і немає бажання щось робити, то її повсякденна активність суттєво знижується, накопичується низка занедбаних справ, невиконаних обіцянок, практично зникає активність, яка раніше приносила позитивні емоції. Дані обставини призводять до накопичення невдоволення собою і зростання самокритики, виникає відчуття снігової грудки та непоправності ситуації, що ще більше знижує настрій та посилює симптоми захворювання. Через дефіцит приємної активності обсяг неприємних переживань займає майже весь простір внутрішнього життя людини. Так формується коло депресії, вибратися з якого без підтримки практично неможливо. У процесі поведінкової терапії лікар разом із пацієнтом складає список справ, які людина виконуватиме, щоб розірвати це коло. У хід йде правило: First action than motivation! («Спочатку дії, а потім мотивація!») Причому до цього списку входять маленькі конкретні посильні справи як із категорії запущених і не терплять зволікань, і приємних, які приносили у минулому задоволення. Виконання таких поведінкових завдань потихеньку розриває депресивне коло, до пацієнта повертається самоповага, він знову починає вести звичайне життя. Третій етап - це безпосередньо етап когнітивної роботи, під час якого терапевт допомагає клієнту побачити та модифікувати особливості його мислення. Тут слід зазначити, що для людини в депресії характерний особливий погляд на світ із високим рівнем уваги до негативних аспектів життя, зі сприйняттям себе та свого майбутнього (когнітивна негативна тріада Бека) та ігноруванням позитивних аспектів. Здатність перевіряти вірність своїх суджень щодо їх справедливості та реалістичності допомагає людині не зливатися зі своїми депресивними переживаннями і тим самим покращувати свій емоційний стан. Останній етап терапії - етап оцінки та опрацювання факторів психологічної вразливості до депресії, до яких відносять глибинні негативні переконання про себе, а в ряді випадків - неопрацьований травматичний досвід дитинства. Як правило, виражені негативні уявлення про себе формуються внаслідок негативного дитячого досвіду. Ці уявлення можуть більшу частину життя бути компенсованими, перебувати у сплячому стані та активізуватися лише під час складних життєвих обставин. На сьогоднішній день відомо, що втрата батька дитиною пов'язана з підвищеним ризиком розвитку депресії у дорослому віці; нерідко це відбувається у період розриву відносин чи інших кризових ситуацій, коли в людини активізується когнітивна схема покинутості чи безпорадності. Резистентна депресія У невеликому відсотку випадків стандартні методи лікування виявляються неефективними. За відсутності ефекту після двох та більш адекватних спроб лікування депресії фахівці визначають стан як резистентну депресію. Якщо депресія триває більше двох років, вона потрапляє в категорію хронічної депресії, або дистимії. Для подолання як резистентної, і хронічної депресії використовують складніші протоколи лікування. З боку психотерапевтичної допомоги за хронічної депресії вкрай ефективний підхід «схема-терапія». В його основі лежать когнітивно-поведінкові інтервенції, збагачені додатковими стратегіями та техніками з різних психотерапевтичних напрямків — психоаналітичної терапії, теорії прихильності, гештальт-терапії, що допомагають більш ефективно опрацювати фактори психологічної вразливості та скоригувати глибинні переконання не тільки на когнітивному, емоційному рівні. Метод схема-терапії, так само як і КПТ, довів свою ефективність у дослідженнях, проте відноситься до більш тривалих методів лікування. До непсихотерапевтичних методів лікування резистентної депресії відносять транскраніальну магнітну стимуляцію (ТМС): магнітне поле стимулюють зони мозку, які відповідають за настрій, що призводить до покращення стану та ослаблення симптомів депресії. Плюсом цього методу є відсутність побічних ефектів. У крайніх випадках тяжких резистентних депресій використовують електросудомну терапію. У сучасних реаліях цей метод лікування проводиться під наркозом з використанням міорелаксантів. Епідемія депресії Сьогодні у світі говорять про епідемію депресії: 2–3% чоловіків та 4–9% жінок страждають на цей розлад. Кожна людина за своє життя може зустрітися із депресивним епізодом. Однак у деяких груп така ймовірність вища — наприклад, у людей із хронічними соматичними хворобами. У таких випадках кількість хворих варіюється від 20 до 35%. Жінки страждають на депресію частіше за чоловіків: у чоловіків ризик захворіти — 7–12%, у жінок — 20–25%. Однак, немає точної відповіді, чому так відбувається. Можливо, це пов'язано з більш частим звертанням жінок за допомогою або з великою біологічною вразливістю, що часто виникає в післяпологовий період. Однак існують способи для профілактики депресії: перебування на сонці, фізична активність, здорове харчування, утримання від алкоголю та життя, в якому дотримується баланс між працею та відпочинком. Наявність надійних, підтримуючих соціальних зв'язків, увага до емоційного стану та своєчасне звернення за підтримкою суттєво знижують ризики виникнення депресії.