У Сумах презентували виставу режисера з Великої Британії
На камерній сцені сумського академічного театру драми та музичної комедії ім.Щепкіна відбулася прем’єра художньо-документальної вистави «Де я залишусь».
Автор – Джек Кловер (Велика Британія) у співдружності з Анастасією Косодій (Запоріжжя, Україна) та молодими акторами театру.
Далі будуть виключно глядацькі враження та емоції без намірів та претензій на професійний аналіз.
Вистава не просто сподобалася. Вона одночасно і здивувала, і вразила, й торкнула до сліз — знаєте, тих самих сліз, які світлі, бо вони не від печалі, а від того, що життя багатогранне і прекрасне при всіх своїх скрутах та негараздах.
Фабула край проста. Подібну історію можна випадково почути за сусіднім столиком у будь якій сумській кав’ярні. Двоє молодих людей – Макс (актор Юрій Оноприйко) та Аня (Діана Каландарішвілі) зустрічаються по завершенню навчання у вишах і між ними виникає щось романтичне. Але при цьому кожен має свої окремі плани і наміри щодо життєвої реалізації. І вони розходяться у просторі, але не розлучаються, залишаються на зв’язку, інколи перетинаються, в якийсь момент навіть Макс робить Ані пропозицію про одруження, але… Але вир подій знову підхоплює їх і назавжди розносить по різним сюжетам.
За час вистави минає приблизно 10 років і наостанок Макс і Аня зустрічаються вже як… Ну не те, щоб друзі, бо після взаємного кохання, мабуть, важко бути просто друзями. Швидше, як близькі душі. Або навіть точніше, як люди, що частково, у якихось потаємних куточках душі, живуть один в одному красивими спогадами про те, що у них разом було і могло бути все, та доля вирішила зіграти інакше. І ніхто у тому не винен, і ніхто нікого не звинувачує. Залишилися тільки тепло і почуття подяки. Це дуже нечасто трапляється у реальності і це ще один чинник, який грає на післясмак та особливий світлий настрій, що лишається після вистави.
Важливу роль у спектаклі грає такий собі максимально осучаснений давньогрецький хор молоді Сум, який складають Владислав Писарев, Крістіна Зограбян, Марія Корінна та Владислав Калініченко. Хору допомогає акомпаніатор і хормейстер Євгенія Аніщенко.
Саме вони переводять дію з умовно побутового рівня на поетичний. Причому це відбувається знову-таки дивним чином. У акторів хору є ще й сольні номери, де вони якось так грають, що акторства взагалі непомітно. Вони просто абсолютно природно, весело і без пафосу існують на сцені в декораціях, про які також треба сказати окремо.
Власне, декорацій немає взагалі. Декорації створює глядацька уява, бо події відбуваються у Сумах: на Студязі, у парку «Казка», на сумських вулицях, тобто там, де ми всі майже кожного дня буваємо і проживаємо свої особисті драми, трагедії і комедії.
І ще текст п’єси. В ньому є декілька апеляцій до Чехова. Але і сам він написаний таким чином, що його зміст розкривається по-чеховські – у підтекстах, які існують за діалогами та монологами акторів і виринають з них зовсім несподівано, зовні нелогічно, але дуже вчасно і точно.
І ключовий момент. Після нього й починається щось високе. І далі все, що відбувається, сприймається вже як метафора, тобто узагальнення найвищого рівня. Це коли одна з артисток хору — Маша (Марія Корінна) — розповідає про свою мрію мати власний дім – звичайний затишний дім, а потім наостанок у неї виривається: «Це ж так просто, чому ж це так важко!».
І це все про наш час, про нашу країну, про наше життя та пошуки свого місця в цьому світі і зараз, і у дев’яності і на початку 2000-х, про наших політиків та заробітчан, про наші майдани, сварки у соціальних мережах, про війну на Сході, про наші мрії і прагнення… Хоча прямо у тексті п’єси про це ні слова. Точніше, майже ні слова.
Вистава «Де я залишусь» тепер буде у репертуарі театру. І її варто подивитися. Бо вона про всіх нас — молодих і не дуже. Про всіх нас сьогоднішніх.
P.S. До речі, «Де я залишусь» — не перший досвід плідного співробітництва щепкинців з іноземним режисером. Ще є яскрава робота литовського майстра Лінаса Зайкаускаса «Все що тобі потрібно — це кохання».
Джерело: медіа портал АТС creativpodiya.com
Фото: Лариса Ільченко