Фестиваль класичної музики у Сумах завершився джазом

У Сумах добіг кінця XXVI фестиваль класичної, органної та джазової музики Organum. Ділимося враженнями від трьох заключних подій фестивалю.

Концерти Оrganum’а передбачають загалом більше розмаїття жанрів, стилів і навіть видів музики, ніж такі ж  на Bach-fest’і , де домінує суворіший добір, що прагне майже монографічних, переважно Бахівських програм.

Раніше ми писали про враження від перших трьох подій XXVI фестивалю у матеріалі: У Сумах з успіхом проходять концерти-лекції Organum’a

Така музика не лише втішає, а й змушує всеохопно задуматися над буттям. То ж природним був 10 квітня осяйний феєрверк виступу одеситів Анастасії Марушко та Степана Суха (VJ SKH) y Cyмській філармонії, котрі зіграли опуси композиторів-класиків і сучасників у поєднанні з яскравим зоровим рядом (музично-кольорові асоціації, як у творах Чурльоніса тішили око).

Синхронно і синестезійно з виконуваною музикою на високій арці сцени та на спеціальному екрані являлися нам химерні кольорові арабески, барокові мушлі, троянди, геометричні та рослинні орнаменти, вдало дібрані Майстром візуалізації Степаном Сухом.

С. Сух взагалі створює розмаїті відео інсталяції, та останнім часом він поєднує їх саме з творами класичної музики, якими й пор. І Анастасія Марушко, концертмейстер і солістка Одеської опери, теж вийшла до нас у стилізованому бароковому одязі й образі, натхненно творила в єдності з віджеїнгом Степана Суха.

Трохи в незвичній, але теплій атмосфері даровано нам  шедеври Баха, Букстегуде, Сен-Санса, Ґуно, Фрескобальді,  у другому відділенні звучали  твори ближчі до нас у часі – Ньюмана, Вільямса, Цімера,  Queen’a, a Phantom of Opera («Привид опери») Вебера супроводжувався чималим фрагментом з відомого  однойменного фільму. Благодійний концерт одеських майстрів пройшов з аншлагом.

Наступний концерт відбувся 12 квітня. Виступ столичного Kyiv Sax Quartet’y y cкладі Юрія Василевича (сопрано, керівник квартету), Михайла Мимрика (альт), Олександра Москаленка (тенор), Сергія Ґданського (баритон) поєднав і виконавський стиль одеситів у жанровім розмаїтті й деякій фривольності трактування і лекційний характер концерту гастролерів-попередників. І Анатолій Прахт, і Юрій Василевич, не кажучи вже про менеджера Ореста Коваля, відрадно промовляли до нас рідним словом, як не згадати тут нашого земляка Олександра Олеся:

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий…
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем встань! Вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
(О. ОЛЕСЬ.  О  СЛОВО РІДНЕ!)

Юрій Василевич легко й лаконічно розповідав про добір репертуару наших улюбленців (колектив уже вкотре в Сумах), імпровізував і як виконавець, і як лектор. Так він назвав одну з п’єс «Бах іде містом» – « Бах іде Сумами!», що звичайно було тепло сприйнято слухачами. Бах усе більше українізується в нас завдяки Organum’y та Bach-fest’y.

Раніш ми трохи дивувалися, що нашого Дударика Миколу Леонтовича називали Бахом ХХ ст. , а тепер ми все більше вчуваємо в Бахіані фольклорних мотивів (звісно, німецьких), як і в космічних «Щедриках-Дудариках», а відтак обидва композитори віддали священну данину духовній музиці, духовному покликанню… Прозвучало для сум’ян   улюблене їх Besame mucho, яке цього разу асоціювалося з темою шуманівської сонати.

Творами Баха розпочинались обидва відділення концерту київських саксофоністів, а відтак звучали в теплім інтерпретуванні шедеври Моцарта, Гарделя, Домажліцького, де Рівери, Манчіні, Шуберта, П’яццоли, Маккартні та ін.

Закінчився 14 квітня, як і розпочинався Organum, одеськими музикантами вже джаз-ансамблю «Тріо Олексія Пєтухова» – Олексій Пєтухов (фортеп’яно, керівник), Валерій Буримченко (бас), Андрій Гончаров ( ударні інструменти)  показали нам самобутній джаз-парафраз чудових «Пір року» Петра Ілліча Чайковського. Як своєрідно коментував О.Пєтухов, пори року, точніше дванадцять місяців, вони іноді інтерпретували за перебігом їх у південній півкулі, а не північній за Чайковським. То ж знамениті Дванадцять місяців звучали нині більше по-латиноамериканськи, одну з п’єс навіть названо «Пуерто-Ріко»… Та й сама Одещина, чарівливий південь, трохи раніше, ніж у композитора, зустрічає первоцвіти – білі й сині проліски і бриндуші, раніше, ніж у Росію, туди прилітають скоріше жайворонки до тамтешніх вишневих садів, там швидше половіє жито, наступають жнива. Липень — серпень у музиці джазменів знов нагадали нам Олесеве:

Косять коси, луг голосе,
Косять, косять косарі,
А в моїй душі співають,
Срібло струн перебирають,
Грають, грають кобзарі…
Косять коси, луг голосе,
Гнуться низько косарі,
Гнуться низько…
Тане військо…
Завмирають кобзарі…

Теми Чайковського трактовано дуже свавільно, джазово, грімко, а найближче до оригіналу прозвучав «Жовтень», найтепліше сприйнятий сум’янами, хоч надворі весна вповні. Одесити виконали цю п’єсу й на «bis”. Cпасибі їм та всім організаторам свята мистецтв!     

Фото: Лариса Ильченко