"Військових потрібно підтримувати не тільки під час війни", - музикант-волонтер Леся Рой

<p style="text-align: justify;"><strong>У студії "Апостроф ТВ" поспілкувалися з музикантом, лідеркою групи "Телері" Лесею Рой. Поговорили про війну, музичні вподобання бійців та необхідність підтримувати військових. Повна версія інтерв'ю у відео-версії.</strong></p> <p style="text-align: justify;"><em>Леся Рой, 39 років, музикант. Народилася 17 липня 1980 року  в Чорноморську, колишній Іллічівськ, Одеської області. Мати викладала  в музичній школі гру на фортепіано, сопілці та гітарі. Батько — кобзар. Закінчила музичну школу по класах сопілки і скрипки,  Переяслав-Хмельницький педагогічний університет за спеціальністю  «вчитель початкових класів і музики». 1998 року створила гурт «Телері». Викладає в музичній школі на Оболоні. З початку бойових дій на Донбасі їздить на передову з концертами для  військових, дітей у притулках.</em> <br> </p> <p style="text-align: justify;">Для військових я співала ще у 90-х роках. Коли людина служить вона не може розпоряджатися своїм часом. Вона виривається з життя і почувається дещо ізольованою. Вона не може сходити на концерт. Військових потрібно підтримувати не тільки під час війни. Для когось ще розвага, а для когось – необхідність, що дозволяє переключитись.</p> <p style="text-align: justify;">Почалась наша діяльності з громадської позиції, коли у часи Януковича хапали активістів. Нас запросили на мітинги. До того часу, я ніколи не цікавилась політикою.</p> <p style="text-align: justify;">Ми ще у 80-х роках несли українську культуру у Криму, співали колядки. Мій батько був кобзар, тож я підтримую музичні традиції сім’ї. У сім’ї були або військові, або музиканти, а у мені теми поєднались.</p> <p style="text-align: justify;">Ми потрапили у зону АТО у червні 2015 року. Потім коли звільнили Слов’янськ, Краматорск ми робили виступи для військових у частинах, на площах міста. Скільки б не було тих, кому це потрібно, все одно потрібно виступати.</p> <p style="text-align: justify;">Також ми проводили музичні майстер-класи для дітей у зоні АТО. У Києві я викладаю у музичній школі і до одної учениці приїхав брат з Краматорська, який прийшов на урок. Коли хлопчик прийшов, він упізнав мене. Виявилось, наш виступ його надихнув займатись музикою. Буває що кинеш у воду камінчик і кола розходяться аж за тисячі кілометрів.</p> <p style="text-align: justify;">Військові ті самі діти. У кожній людині живе дитина. І музика діє на підсвідомість своїм ритмом. У військових дуже стресова ситуація в умовах обмеженого простору і часу. Постійні проблеми на фронті та за ним. Людина закривається у таку собі мушлю. Виманити її можна чимось гарним чи чимось смішним.</p> <p style="text-align: justify;">Колись знайома волонтерська організація похвалилась що пошили для кожного члена команди камуфляжну форму для виступів. Серед військових багато жінок, які стали бойовими товаришами. Спитайте військових чи хочуть вони бачити «товаріща-женщіну» чи гарно вдягнуту тендітну дівчинку у сукні та з зачіскою, яку вона бідна з Києва довезла. Я насварилась на команду і більше тієї форми не бачила.</p> <p style="text-align: justify;">Наш гурт не має свого транспорту. Їздимо з іншими волонтерами й організаціями. У 2015–2016 роках їздила за власні кошти.</p> <p style="text-align: justify;">Військові дуже рідко просять зіграти не з нашого репертуару. Я завжди намагаюсь витягти бійців на сцену. Ми показуємо, що артист – це не щось захмарне. Дорослі виходять на сцену і грають для товаришів. Колись зустріли гурт, який грав на сільських весіллях. Ми віддали інструменти та вони вжарили програму хвилин на 15. Це мотивує бійців.</p> <p style="text-align: justify;">Маю хобі — збираю різномовні пісні. Коли зустрічаєш на фронті грека, молдованина, поляка, грузина чи азербайджанця і співаєш їхньою рідною мовою — вони в приємному шоці. Повертаю бійцям частинку батьківщини.</p>