“Згоряю, світло даючи…” - працівники екстреної допомоги Херсонщини рятують людей, ризикуючи власним життям

Сьогодні бригади Херсонського обласного територіального центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф виїжджають за викликами вдвічі рідше, ніж до війни.  Проте вони роблять усе можливе, аби врятувати хворих, які не лише страждають від різноманітних недуг, але й потерпають від нестачі ліків. Журналісти нашого видання дізналися, з якими проблемами доводиться стикатися працівникам “швидкої” та пацієнтам, у яких випадках слід викликати лікарів та наскільки вони сьогодні забезпечені медикаментами. З початку війни Херсонщина опинилася не лише в територіальній та гуманітарній блокаді. Багато її жителів стали заручниками своїх хвороб, адже у перші дні, а то й тижні окупації на повноцінну медичну допомогу не варто було навіть сподіватися. Відчуття, коли нічим не можна допомогти хворій рідній людині, не з чуток знає Марина* (ім'я змінено з етичних міркувань), яка мешкає у передмісті Херсона, в Комишанському окрузі Херсонської міської територіальної громади. Хоча у цьому населеному пункті активних бойових дій не ведеться, жителі добре чують, що відбувається в Чорнобаївці, яка розташована через поле від них: “Під час пострілів чи вибухів у нас дрижать шибки та стіни в будинках. Ми бачимо, як літають снаряди, як палає на обрії. Часто доводиться ховатись у підвали, - ділиться Марина. - Нас у родині п’ятеро: я з двома малолітніми дітьми та мої бабуся з дідусем, яким вже за сімдесят. Вони дуже хворіють. Є проблеми з суглобами, ногами, тиском. У такому стані добігти до укриття нелегко. Вони постійно перебувають у стресовому стані. Після одного з дуже сильних обстрілів у бабусі стався серцевий напад. Мною заволодів розпач, я розуміла, що все навколо окуповане, кругом блокпости, автівки поблизу села час від часу відбирають або взагалі обстрілюють”. Надворі була ніч, у селі комендантська година, а бабусі ставало все гірше. Необхідних ліків в домашній аптечці не виявилося. Марина не вірила, що до них приїде “Швидка”. Аби хоча б дізнатися, що робити, жінка набрала номер 103: “На лінії мені спочатку говорили, що, швидше за все, вони не зможуть проїхати в нашому напрямку через блокпости, адже напередодні один з автомобілів завернули. І все ж, після недовгих умовлянь домовилися, що я зустріну їх на шосе поблизу блокпосту, аби в разі чого пояснити: “швидка” дійсно їде за викликом до хворої. Після цього минуло понад тиждень, а в мене й досі холод по спині, коли згадую, як йшла у повній пітьмі до того шосе. Знайомим та сусідам телефонувати не стала. Часу не було, та й наражати інших на небезпеку не хотіла. Хтозна, що у голові у тих військових, можуть, почувши кроки, просто відкрити вогонь”. На щастя, все обійшлося, медики прибули дуже швидко, Марині навіть не довелося їх чекати на дорозі. Медичні працівники надали бабусі необхідну допомогу і коли їй стало краще, повернулися до Херсона. Як розповіла нашим журналістам заступник директора з оперативної роботи та медицини катастроф Обласного територіального центру екстреної медичної допомоги Інесса Чамлай, бригади “швидкої” працюють сьогодні майже по всій області. Винятком є лише райони, де ведуться бойові дії: “Херсонський обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф працює у звичному режимі. Телефон 103 приймає звернення громадян. Медикаментами ми забезпечені, оскільки зробили запаси у перші дні окупації. Кілька днів на початку березня по всій області були тривалі перебої з мобільним зв'язком, коли мешканці не могли додзвонитися до нашої служби. Але зараз всі бригади екстреної медичної допомоги обслуговують виклики”. Після введення воєнного стану всі бригади виїжджають на виклики, коли є безпосередня загроза для життя, або якщо зволікання з наданням екстреної медичної допомоги може призвести до різкого погіршення стану пацієнта. Це звернення, пов'язані з порушенням дихання, інфарктами, інсультами, втратою свідомості, продовжує Інесса Чамлай: “Інші виклики ми не обслуговуємо і надаємо фахові консультації дистанційно. Організація роботи екстреної медичної допомоги, на жаль, залежить від ситуації, що складається. Якщо через якісь проблеми бригада медиків не зможе вчасно доїхати до місця виклику, то до пацієнта передзвонять лікарі з центральної оперативної диспетчерської для надання фахової консультації телефоном. Не все залежить від нас. Бригаду можуть не пропустити на деяких блокпостах. У нас є зараз населені пункти, які відокремлені від цивілізації і нашої допомоги. Це деякі села Білозерського та Бериславського районів”. Наразі бригади екстреної медичної допомоги обслуговують вдвічі менше викликів, ніж у довоєнний час. Звернень громадян також поменшало. “Швидкі” зупиняють на всіх блокпостах. Перевіряють документи, оглядають автомобілі, але пропускають. “Є блокпости, через які нам не дозволяють проїжджати, - говорить заступник директора центру екстреної медичної допомоги, - зокрема у Білозерському та Бериславському районах, де йдуть бойові дії. Але там бригади працюють безпосередньо на території своїх районів, не виїжджаючи за їх межі. Виклики до громадян, які проживають в смт Кіндійка та смт Антонівка ми виконуємо. Наразі Антонівський міст функціонує, ми можемо евакуювати хворих з Олешок, Голої Пристані, Скадовська”. Нам не стали розповідати про роботу працівників “швидкої” у дні масових розстрілів цивільного населення в Херсоні та області. Про увесь той жах залишається лише здогадатися. У зонах бойових дій в Україні й, зокрема, на Херсонщині, окупанти обстрілювали навіть автомобілі екстреної допомоги. Не один медичний працівник при цьому загинув або дістав поранень. Та попри небезпеку для власного життя ці люди залишаються вірними клятві Гіппократа і безстрашно виконують свою роботу. Зважаючи на це, мимоволі згадується давня емблема лікування - запалена свічка, як символ лікарів, які вирушали в гарячі точки. Невід'ємною частиною емблеми був вислів “Згоряю, світло даючи”. Як виявилося, він до сьогодні не втратив актуальності й вичерпно характеризує наших лікарів. Вгору