Не так я уявляв суд над вбивцями Каті, - батько Гандзюк про вироки виконавцям

Батько вбитої херсонської активістки та чиновниці Катерини Гандзюк Віктор прокоментував вироки виконавцям, назвавши судове засідання “спектаклем”. Про це він написав у Facebook. “Не так я уявляв судове засідання над вбивцями Каті. Провінціальне містечко. Невеличкий зал районного суду. Неймовірна липка духота. Спектакль. Розподілені ролі. Відомий фінал. Всім все “пофіг”. Лиш би все швидше закінчилось”, – пише він. “Періодично оглядаю зал. Мляві прокурори. Байдужі адвокати вбивць. В клітці двоє. Нахабний грабчук, ситий, веселий, активний. Глянувши на нього відразу впізнаю його. Це він стояв за кілька днів до нападу біля нашого під‘їзду з пакетом, це з нього ми рисували фоторобот. Тоді борода та насунута на очі кепка його зістарили. І він мене впізнає. Весь час старається зазирнути мені в очі із зухвалою глузливою усмішкою, типу – старий дурень, надурив я тебе і тоді і тепер. Роздратований торбін, на питання відповідає ніби робить всім послугу, періодично грубить судді, всі його заспокоюють”, – зазначає Віктор Гандзюк. “Торбін та грабчук в клітці періодично розмовляють та сміються, демонстративно їдять шоколад, п‘ють коку. На лаві в залі троє – васянович, горбунов, вишневський. Зовні спокійні, веселі. Коли прохожу мимо улесливо з насмішкою пропускають, підгинаючи ноги. На питання відповідають завчено коротко. У васяновича хороший протез, майже не помітно (Пік цинізму: гроші на протез збирали всім Херсоном, Катя була одним із організаторів збору. На ньому він і пішов вбивати Катю). Горбунов претензійно заявляє, що у нього чотиримісячна дитина. Васянович – що інвалід. Єдиний,по-моєму, щирий Вишневський, але то в мене мабуть початок стокгольмського синдрому, від довгого перебування поруч. На момент злочину ніхто із вбивць не працює. У всіх вилучено чималі суми грошей. Багатослівно та з якимсь азартом хвалять вбивць і прокурори і суддя – позитивні, введені в оману, герої, воювали, нагороджені орденами та медалями, виховують дітей, доглядають за батьками, всі мають хороші характеристики (Може від Мангера?), раніше не судимі, допомагають слідству, а головне – РОЗКАЯЛИСЬ! А те що вбили – не страшно, вони ж не хотіли, так вийшло. Зачитують протоколи… Спочатку збиралися ПЕРЕЛАМАТИ КІСТКИ РУК ТА НІГ (Цікаво чим, ломом? Катя померла б від шоку). Потім вирішили облити кислотою, так швидше, лиш поміняли пляшку на банку, там широке горло, щоб вилити всю відразу. Знаю, після нападу грабчук хизувався, що вилив всю та дуже точно на голову – волосся та одяг злазили прямо з патьоками кислоти у нього на очах. Про Катю не згадували, як про особистість, дочку, якою була, чим жила, чого досягла за своїх коротких тридцять три. Говорили, як про предмет, який облили, типу стовпа чи якогось ящика. Ніби Каті й не було ніколи. Ніби не людина. Та й мене ніхто не спитав, як мені, та й ніхто не сказав, що я батько. Я просто “потерпілий”. Катю, моя добра, світла, трішки наївна дитинко. Ти так мріяла змінити все на краще, Ти так вірила людям. Зліва від мене п‘ять покидьків, бандитів, вбивць. Вони забрали Твоє життя. На замовлення інших мерзотників вони стратили Тебе, показово, жорстоко, зухвало, з муками. За тридцять срібників. Шкодують? Не думаю. Шкодують, що попалися. Але таке правосуддя. Угода … Прокуратура торгується з вбивцями, як на східному базарі. Ти мені, я тобі. Кажуть, так дозволяє закон. В обмін на частину інформації та признання вини – зміна статті звинувачення, а отже і зменшення термінів ув‘язнення. Вигідно і прокурорам – не треба збирати докази, злочин розкрито, справа передана до суду, знижується градус суспільної напруги. А може й … щось ще вигідніше? Зручно і суддям, принаймі швидко завершиться судове засідання. Прокурори трансформуються в адвокатів. А якщо буцімто розкаятись то терміни взагалі нижчі мінімальних, від ДОВІЧНОГО ув’язнення зменшуються до ТРЬОХ РОКІВ! Всі задоволені. Угода підписана. І все. Третій дзвінок. Спектакль по затвердженню угоди розпочинається. А потерпілі? Та нічого, потерплять далі. Кілька років швидко минуть. П‘ятеро вбивць, п’ять хижих тварюк, що майже безкарно скуштували смак людської крові та відчули азарт від вбивства вийдуть на свободу, житимуть серед людей. Люди схаменіться, вам не страшно? Мені – дуже. Ні, я не за себе, я вже все втратив. Мені страшно за вас”, – підсумовує батько вбитої активістки. Рубрика