Поиск города

Ничего не найдено

"Летіли міни, "Гради", ствольна артилерія працювала" - як виходили з оточення в Лутугиному 1 вересня 2014-го

027

1 вересня 2014 року з оточення в Лутугіно на Луганщині виходило близько 400 бійців 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, прикомандированого відділення 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького і 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Про цю операцію в мережі немає вичерпної інформації.

Як виходили українські бійці, про перебіг та наслідки операції розповів учасник бойових дій, 29-річний Володимир Лазор, псевдо "Сірко". Коли почалася війна він був помічником керівника обласного осередку "Правого Сектору". Родом зі Львова. За освітою - історик. Мобілізований під час 2 хвилі мобілізації. Служив у розвідувальній роті 24-ї окремої механізованої бригади ім. короля Данила як молодший сержант.

"Вперше страшно стало в ніч на 4 вересня. Поблизу села Дмитрівка Луганської області нас всю ніч накривали смерчами. Десь 3 хвилі було. До мінометів, танків, градів вже були звикші. А тут перша ночі, крик, шум. Хтось кричить "гради". Думаю собі: 70 км до російського кордону, 20 - до лінії хіткнення, які на фіг гради. Відкриваю очі - зорі падають, лиються просто. В небі рветься, розлітається. Не було зрозуміло що відбувається, звідки, як. Попали по складу паливно-мастильних, по намету зі боєприпасами. Це був обстріл з російської території. Вже потім ми дізналися, що місцевий священик був не зовсім священиком. Передавав окупантам наші координати. Мабуть, росіяни надіялися на ефект Зеленопілля. Але Бог милував", - говорить Володимир Лазор.

Події про які йтиметься у тексті відбувалися у липні-серпні 2014 року на території Луганської та Донецької областей, де розгорталася війна з Росією.

Розуміли, що буде війна з Росією. Тому на збори таким, як я, не потрібно було багато часу, розмірковувань, мотивації. 15 травня прийшла повістка, 20 ми вже були в Яворові. 22-го нас уже повністю озброїли і до кінця червня тренувалися ми тренувалися на полігоні. 4 липня виїхали в зону АТО.

Загибель 19 червня в бою під Ямполем та Закитним Донецької області командира роти капітана "Горобця", Степана Воробця, підполковника Ігоря Ляшенка, солдат Віктора Сивака, Віктора Семчука, Миколи Шайноги, старшого солдата Юрія Прихода та старшого сержанта Андрія Повстюка стала для нас дзвінком, що саме там відбувається. Вони потрапили у засідку, окупанти вбили їх з протитанкового комплексу.

На Схід добиралися три доби. Озброєння мали, держава забезпечила на 100%. Вдягнуті були у хто що мав: британку, емтіпі, польську форму. Але на той момент було достатньо одного телефонного дзвінка хоча б кудись і люди швидко кооперувались і все знаходилось. Бронежилети і шоломи отримали вже в АТО. Я ще притягнув 5 бронежилетів білоруського виробництва, які невідомі патріоти забрали на базі беркутів у Львові.

Коли звільняли Слов'янськ ми прикривали артилерію. Наша задача була у тому, щоб зберегти техніку.

Як рухались звідти у сторону Сіверська нас вперше накрили мінами. Бачу, хлопці з блокпоста біжать. Ми сидимо на броні, не розуміємо що відбувається. Перед нами метрів 200 починає земля підніматися. Спригнули, сіли за свою БМП-2. Щось по нас вистрілило, прилетіло, кудись ми відстрілялись.

Звідти йшли у сторону Луганська. Перед Лисичанськом є таке село Верхньокам'янське. 60-70 місцевих - переселенці з Західної України. Вже станом на тоді там встигла поорудувати шайка "казаков". Люди про звірства розказували. Якось йшов там і побачив дядька на подвір'ї, він щось робив. Поруч з ним дівчина, побачила мене і з криками втікає. Чоловік сказав: "Не звертай уваги, вона була поґвалтована, боїться людей у формі". На голову не налазить, дівчинці з вигляду 15-16 років. Ми були в тому селі днів зо 6. Люди зустрічали нас варениками, борщами. Ми знали, що в таких радісних зустрічах бувають отруєння і так далі, тому з недовірою поставились до цього. Вони це зрозуміли і демонстративно показували, що так само це так їдять. Запрошували ночувати в хатах. Але ми завжди ночували біля машин десь за селом. Українська армія старалася не бути близько до мирного населення, бо тим мерзотникам байдуже і навіть краще, коли гинуть цивільні.

Коли 1 батальйон 24 бригади разом з батальйоном "Донбас" брали штурмом Лисичанськ, ми забезпечували їхнє прикриття зі сторони Лисичанського нафтопереробного заводу. З нами ще була 72 бригада.

13 чи 14 липня ми рушили далі. Каталися полями. Ми тоді мало окопувалися. Після першого обстрілу "Градами" зрозуміли, що трошки тупимо, бо попадало в полі перед нами. І трохи все ж копали глибше під собою. Пересувались відділенням, максимум взводом. Розвідрота була розкинута. Взагалі в ній зібралась така публіка, що після стресових подій не було популярно напитися чи якимись іншими подібними методами себе розслабити. Люди читали книжки. Більшість з нас мало по 2-3, мінялись між собою. Тоді я познайомився з книгами Ремарком (німецький письменник, автор книг про І світову війну. - Gazeta.ua).

Інший приклад ставлення місцевих - село Волнухине в Лутугинському районі. Там місцеві були переконані, де є ми, тобто українська армія, там їх бомблять. Холодно ненависницьке ставлення. Десь 5-7 серпня ми звідти відійшли. 24 серпня то село росіяни в пух і прах рознесли. Люди звідти йшли з тлумаками, торбами. Хоча нам казали "зачєм приехали", "ми вас не вызывали", "хто ви такие".

Завдання було - роз'єднати Донецьк і Луганськ між собою, щоб між ними зв'язку не було

Потім вийти до прикордонників, забезпечити кордон, а далі вже "догашувати" ці осередки сепаратизму. Якби регулярні сили Російської Федерації не вторглися 29-31 серпня, то цієї війни вже б не було. Ми вже на окраїнах Луганська були, на його вулицях. Думали ще чуть-чуть і всьо, кінець війни. Майдан порішали і тут порішаємо.

Коли у першій половині серпня починалися операції по звільненню Іловайська, ми якраз відійшли в Лутугине. Тоді там вже стояв наш перший батальйон і "Айдар".

Мали до 7 днів перепочинку. Вибралися в Георгіївку на рибний завод, звідти працювала наша артилерія. Чому там? Бо по наших позиціях звідти регулярно била якась мінометна батарея. Виявилось, що там була закинута напівлегальна шахтарська колія, по ній їздила танкетка з мінометами і звідти по нас бахкали.

23-24 серпня були бої за висоту "Сармат" з цими псковськими десантниками 76-ї гвардійської десантно-штурмової дивізії. Її тримала 8 рота 24-ї бригади. Ми забезпечували закриття і недопущення цих всіх гавриків в голубих беретах в нашу сторону. Змітаючи один за одним наші блокпости вони отримали відсіч. Кажуть, загинула ціла рота, а то й більше.

Тоді 20 серпня збили Мі-24 біля Георгіївки. Загинули майор Бірюк Олег, підполковник посмертно, і капітан Родіонов Антон

26 серпня створили бронегрупу для забезпечення виходу 80-ї бригади з Луганського аеропорту. Від нас туди 7 км. Завдання - стати і прикривати відхід. У випадку атаки чи спроби прориву це треба було зупинити. Відправили нас туди аж 31 серпня.

Наша бронегрупа мала 2 танки і 3 БМП-2.

26-го почали обстрілювати саме Лутугине. Наші "Гради" вже перестрілювались, артилерія ствольна і реактивна вела вогонь по різних напрямках. Ми вже знали, що нас зажали. Тими днями відбувся і прорив російських сил зі сторони Красного Луча (тепер місто Хрустальний. - Gazeta.ua) в Луганськ. Новосвітлівку вже не контролювали, бійці 1 батальйону разом з "айдарівцями" змушені були звідти відійти.

31 серпня в обід ми бронегрупою заїхали в Георгіївку, зайняли позиції, в хаті забарикадувалися. Били міномети і ми розуміли, що то з Волнухиного. Просили дозволу вийти і "побажати хлопцям міцного здоров'я". Нам не дали. І то було логічно.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Тим, що загинули, і тим, що вижили" - воїни Іловайська очима 4 українських фотографів

О 10 ранку 1 вересня українське "Радіо 24", чуємо, оголошує, що 24 бригада успішно вийшла з оточення в районі села Георгіївка поблизу містечка Лутугіно під Луганськом. Ми переглянулися в шоці, ніхто ще не виходив нікуди. Ми і не знали, що будемо виходити Задача була закріпитися і триматися. Що виходить 80-та бригада, ми зрозуміли вже постфактум. Новини про Іловайськ до нас вже доходили.

Тобто, ми розуміли, що вже зайшли російські регулярні сили

Десь о 10:20 нам дали завдання зайти на перехрестя і зайняти оборону. Там були дороги на Донецьк, на Луганськ, на Лутугине і дорога або в Станицю Луганську їхати або в Щастя. Нам сказали: "Бригада виходить, а ви замикаєте". У наших відділень було завдання йти крайніми машинами ззаду через Леніна (тепер - селище Марія. - Gazeta.ua) на Щастя, якраз до Дмитрівки.

Ближче 11-12 години побачили на дорозі рух колони, наша бригада заїжджала на перехрестя. Загалом виходило близько 400 бійців з 24-ї, прикомандированого відділення 30-ї бригади і солдати з 80-тки. Як тут летить "кашеемка" з Павлюком (генерал-лейтенант Олександр Павлюк тоді був командиром 24-ї бригади, зараз він - командувач військ Оперативного командування "Захід". - Gazeta.ua). Кричить: "Який немудрий повернув сюди машини?!". Колона давай розвертатись. Коли "Урал" ще на кольці може більш менш розвернутись, то гусенична техніка на асфальті не дуже поворотка. А хтось ще раніше почав розвертатися і тому утворилася пробка з військової техніки. Більшу частину Павлюк зразу повернув куди треба. Він весь час був у вирі подій. Жодна серйозна операція не здійснювалася без його участі. Він той, хто зрозумів помилку і повів 1 вересня колону на перехрестя Лутугіно-Георгіївка, де ми зазнали втрат. Саме він мінімілізував ці втрати. Саме він вчасно зорієнтувався, що треба роз'єднувати колону. Ми мали їхати в сторону Щастя, а повернули в сторону Луганська.

Летіли міни від 80 до 120 мм, "Гради", ствольна артилерія, стріляли з російських Мі-24. Думаю, що це чиясь дурна помилка. Хоча не виключаю, що хтось гарно зманіпулював. В якийсь момент я зрозумів, що десь там за Луганським аеропортом поставили танки і вони тупо чітко б'ють по нас.

Що робили ми? Намагалися вижити

На тому перехресті був магазинчик з підвалом. Там на сходах і розташувались. Вийшла одна з найгірших ситуацій з якої ми, як могли грамотно, так і вийшли. Відділення розкинуло: частина по одну сторону дороги залишилась, ми - по іншу. Зі мною був Ярослав Родик, Володя Хлян. Командир Юра Мокрієнко був десь біля машини, Володя Скварок якимось чином опинився в городах. По рації з ними зв'язатися не виходило. Тричі ми хотіли бігти і тричі мене як що відводило. Ми тільки назад і зразу міна на дорогу прилітає. Коли рація запрацювала, то Юра Мокрієнко до нас під'їхав. Пораненого запакували, зібрали усіх, хто був без техніки. Нас на БМП їхало десь 22 людини. Повикидали усе, що було, аби побільше людей забрати. Ще танк до нас приєднався. На ньому з 40 людей приліпилося. Десь метрів за 200 Юра крикнув: "Стій!!". Різко по тормозах, нас всіх шатнуло і перед нами пролетів "Град". Мабуть, інтуїція.

Проїхали Леніна. Танк їхав за нами, я сидів туди обличчям. Бачу, за ним лєнта з протитанковими мінами туди-сюди волочеться. Танк зупинився, водій зліз і за голову взявся. Щастя, що нічого не сталось.

Наскільки, мені відомо у нас на виході з Лутугіно було 30 загиблих, 20 в полоні і пропали безвісти. Дехто виходив пішки. На заводі лишилося багато техніки лишилися, більшість - МТ-ЛБ для тягання гармат. Багато хто покидав техніку. На перехресті з десяток машин залишилось.

Мінімізувати втрати допомогло і те, що Павлюк передбачив необхідність прикриття нашого відходу артилерією

Вогонь коректував Володя Гера з 12-поверхового корпусі металургійного заводу на околиці Лутугіно. Десь о першій-другій дня прилетіла міна йому. Але він - приклад офіцерства, приклад бійця. Не здався, далі служить. Викладає у сухопутці, передає досвід (Володимиру наскрізь пробило праву руку, зламало два ребра, зачепило легеню, один уламок застряг у хребті. У харківській лікарні йому зробили дві операції, щоб врятувати руку. Через пошкодження спинного мозку не може ходити. Його рятував і прикривав собою рівнянин Роман Шевчук у якого попри інші травми були важко поранені нога і рука. Їх знайшли бійці 24- бригади. - Gazeta.ua). Сергій Меклиш і Василь Кореньовський отримали ордени мужності за той порятунок.

Близько першої ночі 2 вересня ми добралися в Дмитрівку. Сєпари не посміли зайти в Лутугине. Вони ще два дня мутлошили те бідолашне місто і ту Георгіївку.

2 вересня перебули спокійно. В Дмитрівці була тилова база усього забезпечення сектору. Тому проблем з провіантом не було. З 3 на 4 вересня "Смерчами" нас накривали усю ніч.

Десь три хвилі прильотів було. Ми лежали під БМП, чоловік з 10. Розуміли, як раптом що, то кінець всім, бо ніхто з нього не вилізе.

Між добровольцями і регулярними у нас не було проблем. Представники "Айдару" весь час радилися з нашим командуванням, наші радилися з ними. Я впевнений, що ми там не зазнали таких втрат і не мали такого дурдому і цих "зелених" коридорів тому, що генерал Павлюк не дозволив альтернативних поглядів. Він прийняв рішення і все. Честь йому. Не знаю чи за багатьох комбригів того періоду люди так відгукуються. В Лутугіно втрат могло бути більше, ніж в Іловайську. Там була російська армія з найманцями, в Лутугіно ж стояла Псковська і Кантемирівська танкова дивізія.

147 воїнів Збройних сил і 76 військовослужбовців інших силових відомств України загинули в Іловайську наприкінці серпня 2014-го, згідно з офіційними даними. Бої за місто тривали впродовж усього останнього місяця того спекотного літа. Про спробу звільнення Іловайська 10 серпня 2014-го розповів Андрій Леськів, доброволець батальйону "Шахтарськ".


Комментарии

Комментарии для сайта Cackle


Читайте также

В тренде на этой неделе

У Києві стартували "Ігри Нескорених": що це за змагання та хто може потрапити до збірної – фото

«Везде свой» Никита Михалков и его партнер Елена Ямпольская к освоению бюджета готовы

Загрузка...
Новости последнего часа со всей страны в непрерывном режиме 24/7 — здесь и сейчас с возможностью самостоятельной быстрой публикации интересных "живых" материалов из Вашего города и региона. Все новости, как они есть — честно, оперативно, без купюр.

News-Life — паблик новостей в календарном формате на основе технологичной новостной информационно-поисковой системы с элементами искусственного интеллекта, тематического отбора и возможностью мгновенной публикации авторского контента в режиме Free Public. News-Life — ваши новости сегодня и сейчас. Опубликовать свою новость в любом городе и регионе можно мгновенно — здесь.
© News-Life — оперативные новости с мест событий по всей Украине (ежеминутное обновление, авторский контент, мгновенная публикация) с архивом и поиском по городам и регионам при помощи современных инженерных решений и алгоритмов от NL, с использованием технологических элементов самообучающегося "искусственного интеллекта" при информационной ресурсной поддержке международной веб-группы 123ru.net в партнёрстве с сайтом SportsWeek.org и проектом News24.

Загрузка...
Любая страна – это люди, а не только политика и власть. Украина – не исключение! Слово каждого – важно именно сегодня и сей час, ведь время - не повторится никогда! Сделаем нашу с Вами страну – круче, богаче, лучше, вместе и уже сегодня! Для нас – важен каждый человек и каждая секунда. Мы делаем живые новости каждый час, в новом современном формате, ежесекундно, вместе с Вами! News-Life – живые новости по-русски из регионов в прямом эфире. Добавить Вашу новость без модерации и цензуры на Ньюс-Лайф (в любом городе Украины) можно мгновенно – здесь и сейчас.